Уже 21 рік наповнення українського ринку повнокровною конкурентоспроможною літературою, а кіно й театру якісними фільмами і п'єсами відбувається завдячуючи Міжнародному літературному конкурсу «Коронація слова». З 2012 року також коронують «Золотих письменників України», в яких паперові наклади творів перевищують 100 тисяч примірників. Цікаво, що цей чудовий і такий потрібний для України проект започаткував Юрій Логуш – українець, який народився в Німеччині і ще дитиною переїхав із батьками, українськими політичними емігрантами, до США. 

Нещодавно в щотижневому журналі «Країна» (№33) опублікована розгорнута стаття-інтерв’ю, в якій пан Юрій розповідає про батьків, своє життя та діяльність, і, звісно, про проект, без якого вже просто неможливо уявити існування української книги.

Людина може володіти кількома мовами, залежно від її здібностей, нахилів і прагнень, але найкраще, найдосконаліше людина має володіти, звичайно ж, рідною мовою. І це не тільки тому, що цією мовою, засвоївши її змалку, ми користуємось повсякденно, а й тому, що мова – це невід’ємна частка Батьківщини, голос свого народу й чарівний інструмент, на звуки якого відгукуються найтонші й найніжніші струни людської душі.

Є мови більш і менш розвинені, є мови, що своїм чарівним звучанням здобули світову славу, та наймиліша й найдорожча для людини – її рідна мова. Як просто й разом із тим зворушливо писав про це Тарас Шевченко:

Відчуття, які виникають першого вересня, неможливо порівняти ні з якими іншими відчуттями з нашого дитинства. День знань завжди особливий − яскравістю вражень, нових переживань, нових надій і несподіваних зустрічей.

Перший дзвінок і початок нового навчального року − це свято викладачів та вчителів, студентів та учнів, батьків, наших друзів, свято, що якимось неймовірним дивом об’єднує всі покоління.

Найстрашніше – залишитися ніким не почутою. «Хоч я уміла і в «пустині» бути «гласом вопиющим»,  але все ж цікаво, як той глас може відбиватися не в пустині…», – чи то з іронією, чи з надією в одному з листів до матері завважила Леся Українка.

Її ім’я  не потрібно повертати з «небуття»: воно не належить до числа силоміць загублених, втрачених радянським тоталітарним режимом чи то навмисно упущених шкільною програмою, навпаки – міцно вкарбоване в історію України та її культуру. Проте… Ще за життя Леся Українка мала репутацію  письменниці, котра пише на незвичні для українського читача «екзотичні» теми. Уже були написані й опубліковані «Кассандра», «Лісова пісня» і «Камінний господар», але образ  «волаючого у пустелі голосу» не зникав. Навіть, навпаки:  він перетворився на сентенцію, що стала справжньою інтригою для дослідників. «Почитаемая, но не читаемая», – так написала сама Леся Українка у листі від 12 березня 1913 року…  Цим дописом бібліотекарі бібліотеки-філіалу №1 Полтавської МЦБС продовжують серію публікацій з нагоди 150-річного ювілею мисткині.

Спостерігаючи за життям пернатих друзів, ми розуміємо, що живемо поруч із фантастичним світом, у якому править природа. 

Бібліотека – філіал №12 пропонує публікацію "Пернаті диваки" про птахів які прикрашають землю, наше життя. Ми зосередимося на огляді найбільш рідкісних і дивних птахів світу.

Птахом – символом 2020 року в Україні була обрана горлиця звичайна. У нашого народу цей птах здавна асоціювався з беззахисністю і ніжністю, з родинним теплом і сімейним затишком. Коханих нарікали "горлицями". До цього образу неодноразово зверталися прозаїки і поети, горлиці присвячені пісні і навіть народний танець. Вона – символ любові і міцного шлюбу не лише України, але й Великої Британії. 

Більшість дітлахів мріє про будинок для своїх улюблених іграшок, і, напевно усі вони просто обожнюють створювати щось нове. 

Ось і читачки бібліотеки-філіалу №9 одного разу на канікулах висловили ідею збудувати будиночок для ляльок Барбі. Сказано - зроблено! Дівчатка заходилися шукати картонні коробки, обгортковий папір, малесенькі лялькові меблі... Наш дитячий креативний простір перетворивсь у справжню майстерню! дітлахи вимірювали, креслили, клеїли "шпалери", вирізали отвори для вікон та конструювали мансарду.  Крок за кроком і триповерхова вілла була готова! Міні-годинник, міні-драбини і, навіть міні-кухня: чого там тільки нема!