Пола Мак-Лейн (Paula McLain) – американська поетеса, авторка художніх книг та кількох романів у жанрі нон-фікшн. Закінчила Мічиганський університет, здобувши диплом магістерки у царині поезії. До того як розпочати професійну кар’єру літераторки Пола Маклейн обіймала посаду медичної сестри у лікарні. Вона працювала у закладах громадського харчування у галузі обслуговування та промислового виробництва тощо. Наразі письменниця мешкає у місті Клівленді разом із родиною.

Матуся й тато — два крила дитини,
Які допомагають в світ злетіти.
Це світлий вогник і тепло родини,
Що не дають людині збайдужіти.
Матуся й тато — сонечко крилате,
Яке дає і силу, і наснагу………

Надія Красоткіна

Чи є ще десь на землі такий край, де тихі травневі ночі пливуть на крилах солов’їних пісень, де в один із весняних днів, потемнілий від зимових віхол і морозів ліс раптом спалахує зеленим світлом, де в привільному степу п’янієш від дивних пахощів різнотрав’я, де вранці на замріяній річці вмивається джерельною водою біле латаття? Води Полтавщини – це 121 річка, а символом вважається Ворскла. Майже по всьому її протязі чітко виражена асиметрія берегів річної долини: високі праві береги її русла нерідко помережані балками і ярами, що заросли дубовими та кленовими лісами та низькі – ліві. Ріки, як люди. В кожної своя постійна прописка, своя роль, своє значення. Ворскла належить до найбільш мальовничих річок України. Вона добре знана красивими прибережними містами й селами, несе життєдайну вологу, прикрашає наші місця, надає їм неповторності та своєрідності. Образно кажучи, це голуба підкова, яка приносить нам щастя.

У бібліотеці-філіалі №4 продовжуються заняття у рамках проєкту «Підтримка дітей та молоді в Полтаві в умовах війни» ГО Полтавської філії Суспільної служби України. 

Кожен день збираються діти на зустрічі, майстер-класи, щоб разом цікаво та змістовно провести дозвілля. Невимушена атмосфера посиденьок – це чудова можливість для кожної дитини не тільки створити своїми руками щось унікальне й неповторне, обговорити книги, поділитися цікавою інформацією, а й розвинути творчі здібності та відчути себе талановитими особистостями.

Коли спілкуєшся з творчою людиною отримуєш неймовірний заряд емоцій. А уявіть собі коли цей заряд … в сім раз більший. Саме в такий стан, можна сказати, вир емоцій, потрапили користувачі бібліотеки-філіалу №7. Бо до них завітав неймовірний творчий десант. Ведучою цього дійства була Інна Снарська з наболілими віршами українською і білоруською мовами. Її вірші та замальовки майстерно читала актриса Людмила Тимофєєва. Ліричні пісні під гітару звучали у виконанні Ігоря Нікітіна та Людмили Костенко. Поетичну естафету продовжила літератор, журналістка, ведуча Олена Нікіфоренко. Мелодія флейти Сергія Перепелиці наче занурила у якісь глибини. Чарівно вона поєднувалась з мелодією гітари Юрія Жолтишева.

Війна торкнулася кожного з нас. Хтось втратив роботу, а хтось дім та близьких людей. У таких ситуаціях ми хочемо підтримати одне одного. Як це зробити правильно, щоб не нашкодити?

Підтримка не в тому, щоб сказати щось, а в тому, щоб забезпечити людині можливість говорити, тобто щоб ми могли її вислухати, стати для неї простором, у якому вона може висловити свої почуття. Ї навіть якщо вам здається, що ви маєте сказати щось магічне, аби зменшити її біль, це не працює таким чином. Насправді працює, якщо ми просто будемо поруч. Приміром, працівники бібліотеки-філії №3, є своєрідними психологами, які вислухають та порадять літературу на будь-який смак. Якщо ми хочемо зарадити, то не потрібно людині забороняти висловлювати своє горе. Не треба порівнювати, хто більше втратив, у кого сьогодні будинок більш зруйнований, більш пограбований. Не потрібно розділяти людей та вимірювати горе на вагах.