-
Головна
- Бібліотечному фахівцю
- Деталі
- Автор: Н.П.Пономаренко
- Перегляди: 123
(До Всесвітнього дня гуманітарної допомоги)
Бібліографічний список
Гуманітарна допомога - цільова адресна безоплатна допомога в грошовій або натуральній формі, у вигляді безповоротної фінансової допомоги або добровільних пожертвувань, або допомога у вигляді виконання робіт, надання послуг, що надається іноземними та вітчизняними донорами із гуманних мотивів отримувачам гуманітарної допомоги в Україні або за кордоном, які потребують її у зв’язку з соціальною незахищеністю, матеріальною незабезпеченістю, важким фінансовим становищем, виникненням надзвичайного стану, зокрема внаслідок стихійного лиха, аварій, епідемій і епізоотій, екологічних, техногенних та інших катастроф, які створюють загрозу для життя і здоров’я населення, або тяжкою хворобою конкретних фізичних осіб, а також для підготовки до збройного захисту держави та її захисту у разі збройної агресії або збройного конфлікту. Гуманітарна допомога є різновидом благодійництва і має спрямовуватися відповідно до обставин, об’єктивних потреб, згоди її отримувачів та за умови дотримання вимог статті 3 Закону України "Про благодійну діяльність та благодійні організації".
Про гуманітарну допомогу : Закон України, 22 жовтня 1999 року № 1192-XІV
- Деталі
- Автор: Н.П.Пономаренко
- Перегляди: 137
(До 120-річчя від дня народження)
Біобібліографічна пам’ятка
Ім’я Олени Теліги сьогодні відоме далеко за межами України. Її поезії перекладено англійською, польською, французькою, грузинською та багатьма іншими мовами. Проте на Батьківщині про цю видатну письменницю заговорили лише після здобуття незалежності. За радянських часів її творчість була заборонена, а сама поетка отримала клеймо «української буржуазної націоналістки» та була зарахована до «ворогів народу».
Олена Теліга (дівоче прізвище – Шовгенова) народилася 21 липня 1906 року в селі Іллінському поблизу Москви. Її батько, Іван Шовгенов, був відомим інженером-гідротехніком українського походження, а мати Юлія, за деякими даними, мала білоруське коріння.
У 1917 році родина переїхала на Слобожанщину, а згодом оселилася в Києві. Саме тут минули дитячі та юнацькі роки майбутньої поетки. Вона навчалася в приватній гімназії Олександри Дучинської, де формувався її світогляд та любов до літератури.
У 1922 році через політичні обставини сім’я залишила Україну. Спочатку вони переїхали до польського міста Тарнів, а згодом — до чеських Подєбрад. Саме в еміграції відбулася одна з найважливіших подій у житті Олени — її національне самоусвідомлення. Навчаючись у 1923–1929 роках на історичному факультеті Українського педагогічного інституту імені Михайла Драгоманова в Празі, вона остаточно відчула себе українкою та долучилася до кола молодої української інтелігенції.
- Деталі
- Автор: Н.П.Пономаренко
- Перегляди: 141
Біобібліографічна довідка
Валентин Лукіч Чемерис (8 липня 1936 - 4 жовтня 2016) - один із найяскравіших українських письменників другої половини ХХ - початку ХХІ століття, майстер історичної прози, сатири, гумору, пригодницької та фантастичної літератури, публіцист, заслужений працівник культури України.
Народився на мальовничій Полтавщині - землі, що подарувала Україні цілу плеяду видатних письменників. Саме тут зародилася його любов до української історії, народної творчості та гумору, які згодом стали невід'ємною частиною його творчого світу.
Освіту здобув у Літературному інституті імені О. М. Горького в Москві. Після навчання працював на підприємствах Придніпров'я, у редакціях газет, а згодом - у дніпропетровському видавництві «Промінь», де активно долучався до літературного життя України.
Упродовж багатьох років Валентин Чемерис поєднував письменницьку працю з громадською діяльністю. У 1989–1993 роках очолював Дніпропетровську організацію Спілки письменників України, у 1993–1994 роках працював головним консультантом Адміністрації Президента України, а в 1996–2001 роках був секретарем Національної спілки письменників України, членом її Президії та Вищої ради.
- Деталі
- Автор: Н.П.Пономаренко
- Перегляди: 150
Біобібліографічне досьє
Анна Ютченко - народилась і виросла в Полтаві (14 березня 1996 р.). Зараз живе у Львові. Поетка, фотографка та режисерка документального кіно. Фотографувала, знімала відеозапрошення та відеозвіти із заходів мистецького об’єднання «Magnum Opus», в якому ідеально поєднались захоплення фотографією і кіно з літературою. Так виникли відеопроекти «Люди читають» та «#Встол». Далі – перша Відеоакадемія документального серіалу «DOCemotion», перший короткометражний фільм «Живі та Нескорені», фестиваль «DocuDays» та участь у проектах: «Відеокемпі тревел-журналістики» (Політ»), «Відеоквесті» («Збирач казок»), Школі caption video.
Закінчила Полтавський національний педагогічний університет імені В.Г. Короленка за спеціальністю вчитель української та літератури, магістерську програму Школи журналістики Українського католицького університету (Львів). Фіналістка «Молодої Республіки Поетів» (2014, 2015 рік) та поетичного конкурсу «Гайвороння» (2015, 2016 рік). Учасниця низки фестивалів, серед яких «BookForum», «Artgnosis», «CodaFest», «Cyclop», «Трикутник», «Книжковий Арсенал», «Зелена хвиля», «І-ий Міжнародний молодіжний літературний форум». У 2016-ому році стала однією з двох кандидатів від України, яких національний «PEN-клуб» подав на міжнародний конкурс «Нові голоси». Публікувалась у журналах «ШО», «Дзвін», на онлайн-платформі «Litcenter».
Анна переконана: література залишається одним із найсильніших способів пізнати себе й світ довкола. Анна Ютченко неодноразово видавалася в міжнародних журналах, її тексти публікують провідні літературні портали країни.
- Деталі
- Автор: Н.П.Пономаренко
- Перегляди: 192
Біобібліографічна пам’ятка
Оксана Гальченко - українська поетка, дитяча письменниця, художниця та архітекторка, у творчості якої гармонійно поєднуються слово, образ і простір.
Вона народилася 7 червня 1987 року в місті Суми, де й зробила свої перші кроки у світ мистецтва. Навчалася у Сумській спеціалізованій школі № 29 естетичного виховання, де ще в дитинстві відкрила для себе силу поетичного слова. Перший вірш написала у шість років — і відтоді творчість стала невід’ємною частиною її життя.
У 2004 році Оксана переїхала до Полтави, щоб здобути освіту архітектора. У 2010 році вона з відзнакою закінчила Полтавський національний технічний університет імені Юрія Кондратюка (нині - Національний університет «Полтавська політехніка імені Юрія Кондратюка»). Сьогодні вона є сертифікованою архітекторкою у сфері містобудування та членкинею Національної спілки архітекторів України.
Та поруч із архітектурою завжди жила поезія. У шкільні роки вона відвідувала літературний гурток «Спалах», а під час навчання в університеті - літературний клуб під керівництвом полтавського поета і прозаїка Володимира Мирного. Її твори друкувалися в літературно-художніх альманахах та періодичних виданнях, а також з’являлися на культурних платформах України, зокрема в проєкті Міністерства культури «Поезія вільних».
- Деталі
- Автор: Н.П.Пономаренко
- Перегляди: 202
(До Всесвітнього дня без тютюну)
Інформаційна пам’ятка
Всесвітній день без тютюну (World No Tobacco Day), який щороку відзначають 31 травня, — це глобальна ініціатива Всесвітньої організації охорони здоров’я. Його головна мета — привернути увагу до небезпеки тютюнопаління та заохотити людей обирати здоровий спосіб життя.
Тютюнопаління — одна з найпоширеніших шкідливих звичок, що руйнує здоров’я людини. Воно пов’язане з розвитком багатьох серйозних захворювань, а залежність від нікотину фактично прирівнюється до різновиду наркотичної. Численні дослідження підтверджують: рівень смертності серед курців значно вищий, ніж серед тих, хто не палить.
За даними експертів, щороку у світі від наслідків вживання тютюну помирає близько 7 мільйонів людей. Із них понад 6 мільйонів — самі курці, а ще близько 900 тисяч — люди, які не палять, але змушені вдихати тютюновий дим. Це ще раз доводить: пасивне куріння також становить серйозну загрозу.
В Україні проблема тютюнопаління залишається надзвичайно актуальною. Щороку воно забирає близько 110 тисяч життів, а серед людей віком понад 35 років стає причиною кожного п’ятого випадку смерті. Саме тому боротьба з цією звичкою є важливою частиною державної політики у сфері охорони здоров’я. Зокрема, у 2006 році Україна ратифікувала Рамкову конвенцію ВООЗ із боротьби проти тютюну, яка передбачає конкретні кроки для зменшення поширення куріння.