Біобібліографічна довідка

chemeris

Валентин Лукіч Чемерис (8 липня 1936 - 4 жовтня 2016) - один із найяскравіших українських письменників другої половини ХХ - початку ХХІ століття, майстер історичної прози, сатири, гумору, пригодницької та фантастичної літератури, публіцист, заслужений працівник культури України.

Народився на мальовничій Полтавщині - землі, що подарувала Україні цілу плеяду видатних письменників. Саме тут зародилася його любов до української історії, народної творчості та гумору, які згодом стали невід'ємною частиною його творчого світу.

Освіту здобув у Літературному інституті імені О. М. Горького в Москві. Після навчання працював на підприємствах Придніпров'я, у редакціях газет, а згодом - у дніпропетровському видавництві «Промінь», де активно долучався до літературного життя України.

Упродовж багатьох років Валентин Чемерис поєднував письменницьку працю з громадською діяльністю. У 1989–1993 роках очолював Дніпропетровську організацію Спілки письменників України, у 1993–1994 роках працював головним консультантом Адміністрації Президента України, а в 1996–2001 роках був секретарем Національної спілки письменників України, членом її Президії та Вищої ради.

Біобібліографічне досьє

1

Анна Ютченко - народилась і виросла в Полтаві (14 березня 1996 р.). Зараз живе у Львові. Поетка, фотографка та режисерка документального кіно. Фотографувала, знімала відеозапрошення та відеозвіти із заходів мистецького об’єднання «Magnum Opus», в якому ідеально поєднались захоплення фотографією і кіно з літературою. Так виникли відеопроекти «Люди читають» та «#Встол». Далі – перша Відеоакадемія документального серіалу «DOCemotion», перший короткометражний фільм «Живі та Нескорені», фестиваль «DocuDays» та участь у проектах: «Відеокемпі тревел-журналістики» (Політ»), «Відеоквесті» («Збирач казок»), Школі caption video.

Закінчила Полтавський національний педагогічний університет імені В.Г. Короленка за спеціальністю вчитель української та літератури, магістерську програму Школи журналістики Українського католицького університету (Львів). Фіналістка «Молодої Республіки Поетів» (2014, 2015 рік) та поетичного конкурсу «Гайвороння» (2015, 2016 рік). Учасниця низки фестивалів, серед яких «BookForum», «Artgnosis», «CodaFest», «Cyclop», «Трикутник», «Книжковий Арсенал», «Зелена хвиля», «І-ий Міжнародний молодіжний літературний форум». У 2016-ому році стала однією з двох кандидатів від України, яких національний «PEN-клуб» подав на міжнародний конкурс «Нові голоси». Публікувалась у журналах «ШО», «Дзвін», на онлайн-платформі «Litcenter».

Анна переконана: література залишається одним із найсильніших способів пізнати себе й світ довкола. Анна Ютченко неодноразово видавалася в міжнародних журналах, її тексти публікують провідні літературні портали країни.

Біобібліографічна пам’ятка

galchenko

Оксана Гальченко - українська поетка, дитяча письменниця, художниця та архітекторка, у творчості якої гармонійно поєднуються слово, образ і простір.

Вона народилася 7 червня 1987 року в місті Суми, де й зробила свої перші кроки у світ мистецтва. Навчалася у Сумській спеціалізованій школі № 29 естетичного виховання, де ще в дитинстві відкрила для себе силу поетичного слова. Перший вірш написала у шість років — і відтоді творчість стала невід’ємною частиною її життя.

У 2004 році Оксана переїхала до Полтави, щоб здобути освіту архітектора. У 2010 році вона з відзнакою закінчила Полтавський національний технічний університет імені Юрія Кондратюка (нині - Національний університет «Полтавська політехніка імені Юрія Кондратюка»). Сьогодні вона є сертифікованою архітекторкою у сфері містобудування та членкинею Національної спілки архітекторів України.

Та поруч із архітектурою завжди жила поезія. У шкільні роки вона відвідувала літературний гурток «Спалах», а під час навчання в університеті - літературний клуб під керівництвом полтавського поета і прозаїка Володимира Мирного. Її твори друкувалися в літературно-художніх альманахах та періодичних виданнях, а також з’являлися на культурних платформах України, зокрема в проєкті Міністерства культури «Поезія вільних».

(До Всесвітнього дня без тютюну)

Інформаційна пам’ятка 

tiutiun

Всесвітній день без тютюну (World No Tobacco Day), який щороку відзначають 31 травня, — це глобальна ініціатива Всесвітньої організації охорони здоров’я. Його головна мета — привернути увагу до небезпеки тютюнопаління та заохотити людей обирати здоровий спосіб життя.

Тютюнопаління — одна з найпоширеніших шкідливих звичок, що руйнує здоров’я людини. Воно пов’язане з розвитком багатьох серйозних захворювань, а залежність від нікотину фактично прирівнюється до різновиду наркотичної. Численні дослідження підтверджують: рівень смертності серед курців значно вищий, ніж серед тих, хто не палить.

За даними експертів, щороку у світі від наслідків вживання тютюну помирає близько 7 мільйонів людей. Із них понад 6 мільйонів — самі курці, а ще близько 900 тисяч — люди, які не палять, але змушені вдихати тютюновий дим. Це ще раз доводить: пасивне куріння також становить серйозну загрозу.

В Україні проблема тютюнопаління залишається надзвичайно актуальною. Щороку воно забирає близько 110 тисяч життів, а серед людей віком понад 35 років стає причиною кожного п’ятого випадку смерті. Саме тому боротьба з цією звичкою є важливою частиною державної політики у сфері охорони здоров’я. Зокрема, у 2006 році Україна ратифікувала Рамкову конвенцію ВООЗ із боротьби проти тютюну, яка передбачає конкретні кроки для зменшення поширення куріння.

Біобібліографічна пам’ятка

pidpalii

Володимир Олексійович Підпалий народився 9 травня (за паспортом - 13 травня) 1936 року в полтавському селі Лазірки - тихому куточку української землі, де серед полів, степового вітру й народної пісні формувалася його душа майбутнього поета. Саме ця земля згодом не раз відгукнеться у його віршах теплом спогадів, любов’ю до рідного краю і ніжністю до всього живого.

Навчання привело його до Києва - до університету імені Тараса Шевченка, який він закінчив у 1962 році. Тут загартовувалося його поетичне слово, зростав внутрішній світ митця. Після університету Підпалий працював редактором у Держлітвидаві України, а пізніше - у видавництві «Радянський письменник». Його життя було нерозривно пов’язане з літературою, а в 1967 році він став членом Спілки письменників України.

Уперше голос молодого поета прозвучав у 1958 році на сторінках газет «Молодь України» та «Зміна». Відтоді його поезія поступово розквітала різними формами - від сонетів і поем до елегій, балад, верлібрів, притч і ліричних етюдів.

У центрі його творчості - щира і глибока любов до рідної землі, до матері, до природи, що вміє говорити з людиною тихою мовою вітру, трави й неба. Його вірші сповнені ніжності, роздумів і внутрішньої тиші. Особливе місце в його поетичному світі посідає образ Григорія Сковороди - мудреця, чиї філософські пошуки близькі поетові.

Постаті Тараса Шевченка Підпалий присвятив цикл елегій «Поточене горем серце» (1971). Ці проникливі рядки згодом увійшли до книги «Золоті джмелі», виданої вже після його життя.

Біобібліографічна пам’ятка

sklif

Ім’я видатного хірурга, вченого, клініциста та громадського діяча Миколи Васильовича Скліфосовського відоме далеко за межами України. У медицині важко знайти галузь, у якій він не залишив би свого помітного сліду. Його справедливо вважають одним із найвидатніших хірургів свого часу.

Найбільшою заслугою Скліфосовського стало впровадження в хірургічну практику антисептики. Сьогодні це здається очевидним, але у ХІХ столітті операції часто проводилися в умовах, далеких від стерильності. Саме тому після хірургічних втручань нерідко виникали важкі ускладнення, які призводили до смерті пацієнтів. Скліфосовський одним із перших зрозумів: чистота й знезараження ран можуть врятувати тисячі життів. У столичних клініках він запровадив суворий гігієнічний режим, що спочатку викликало недовіру серед колег, але згодом стало нормою для всієї медицини.

У 1885 році вчений виступив із доповіддю «Про успіхи хірургії під впливом протигнильних методів». Ця робота справила справжній фурор у науковому світі, адже доводила ефективність нових підходів до лікування ран.

Скліфосовський також був новатором у застосуванні знеболювання. Він першим у світі використав розчин кокаїну як анестетик під час операцій на твердому піднебінні та сконструював спеціальний апарат, який дозволяв підтримувати наркоз під час складних втручань у порожнині рота і на щелепах. До появи таких методів операції тривали лише кілька хвилин — інакше пацієнт не витримував болю. Нові технології дали лікарям можливість працювати довше, точніше і безпечніше.