Середина XVIII століття. Кривава м'ясорубка Гайдамаччини безжально перемелює хребти людських доль. В її шестерні потрапляють всі — від шляхтича до селянина. І от під час жорстокого наскоку розорений ще один хутір. Вирізані ледь не всі його мешканці — старі й малі. Юна дівчина дивом уникнула смерті, але стає гибеллю для тих, хто забрав життя її рідних. У гонитві за помстою, що розтягнулася на сімнадцять років, вона стирає з лиця землі і добрих, і лихих, і винуватих, і невинних. Та врешті закам'яніле серце має заспокоїтися: вдова натрапляє на слід останнього вбивці, але й тут доля вирішує зіграти з нею злий жарт...

Дмитро полюбив співачку Єву з першого погляду, коли побачив її на сцені оперного театру. Він навіть не підозрював, що незабаром їх взаємини перейдуть в щось більше. Доля приготувала закоханим випробування розлукою і важкою хворобою. Єва змушена була розлучитися з коханим, щоб уготований їй важкий шлях подолати на відстані. Дмитру належить або прийняти страшну реальність, або повірити в те, що любов перемагає все життєві негаразди. Чи витримають вони таку перевірку почуттів або з часом втратять надію на зустріч?

Нова книжка есеїстики Степана Процюка — це нариси про знакових українських письменників, долі яких вражають не менше за творчість. Фанатик нового мистецтва Михайль Семенко, сталева і ніжна Леся Українка, геній із замерзлим серцем Павло Тичина... Несподівані ракурси добре знайомих постатей захоплюють і бентежать. Друга частина видання — авторська реакція на сучасні суспільні події в Україні. Фінальний розділ — найсвіжіші інтерв'ю із автором. «Чи багато читали наших прижиттєво не надто популярних, а то й маловідомих видатних письменників? Справжня слава приходить до Тараса Шевченка лише разом із культовою надгробною промовою Пантелеймона Куліша. Проте той же ексцентричний Куліш, допустимо, схвалював, що Катерина II Запорізьку Січ «залізною п'ятою роздавила». Незрідка наші найкращі письменники лише віддзеркалювали риси власного народу...» Степан Процюк

Роман «Син землі» — останній твір майстра емоційно насиченої прози Осипа Турянського (1880—1933). Письменник по-своєму інтерпретує вічну тему кохання, створивши красиву казку про чисту й високу любов, що окрилює та просвітлює душу. Через романтичну сюжетну лінію твору, пов’язану зі стосунками сина галицького селянина, гімназиста Івана Куценка та онуки місцевого графа Олени Воронської, письменник утверджує думку про необхідність духовного зцілення любов’ю, первинною чистотою та про моральне вдосконалення людини.

Четверо друзів вирішують разом трохи розвіятися і разом провести погожий літній вікенд у мальовничих Карпатах. Дібравшись уночі до першої-ліпшої гостини, хлопці залишаються на ночівлю. І все б нічого, аби один із друзів не надибав у шухляді знахідку, яка призначалася не для них... Коли наступного дня за загадкових обставин гине володар знахідки, головний герой Нестор вирішує пролити світло на цей загадковий предмет і незбагненні події, але потрапляє у таку круговерть, де вервечкою трапляються нещасні випадки, викрадення й містика, що ледве залишається живий, адже таємниця пов'язана не лише з олігархічними і високопоставленими особами, у справі фігурує оберіг-сварга, що сягає корінням у саме серце трипільської культури. 

У центрі роману «Час Великої Гри» - драматична доля головного героя, генерала української розвідки Ігоря Гайдука. Діючи в період Великої темряви та після її закінчення, беручи участь у жорстокій політичній боротьбі, наражаючись на смертельний ризик, генерал Гайдук приймає доленосне рішення...

Роман «Час Великої Гри» продовжує стильову лінію «Часу смертохристів» - поєднання магічного реалізму з гротеском, включно з «міфологічними» сценами за участю Христа і Сатани.