У грецьких міфах Медуза — невинна жертва насильства, яку боги перетворили на чудовисько й заслали на край світу. Кожен, хто бачив її, одразу ж від жаху перетворювався на камінь. Однак можна залишатися живим зовні, але заціпеніти всередині. Роман Любка Дереша «Погляд Медузи» — це багатоголоса історія про травму війни, від якої камʼяніють розум і серце, і про мандрівку до віддалених берегів несвідомого, де живе та зранена частина нас, яку ми самі вигнали поза очі.

Осінь 2022-го, Україна в блекауті. Темрява, сирени й обстріли з боку Росії. І дзвінок із поганими новинами про Славка, який від літа на фронті. Дзвінок, що змінить життя усіх Славкових друзів, відкриваючи крок за кроком приховані почуття, зіштовхуючи кожного із пітьмою всередині: страхом, болем, провиною, відчуженістю. «Погляд Медузи» — багатовимірний «роман зі свідомістю» про пошуки світла у час, коли його єдиним джерелом залишаємось ми самі.

Щоденник Володимира Вакуленка-К. — болючі й правдиві записи, які вів письменник від початку повномасштабного вторгнення і під час окупації Ізюма та його рідного села Капитолівки на Харківщині. Аж до викрадення рашистами, неминучість якого усвідомлював, як і те, що в нього мало шансів вижити — бо українець, бо волонтер і активіст, бо має гідність. За день до викрадення Володимир приховав щоденник під вишнею на своєму подвір’ї, заповівши батькові: «Коли наші прийдуть — віддаси». Як воно – жити в окупації? Якими стають люди? Що відкривається перед очима та в серці? А сьогодні, у День поезії, в небі привітав мене невеликий журавлиний ключ, і крізь їхнє «курли» ніби чулося: «Усе буде Україна! Я вірю в перемогу!» Володимир Вакуленко-К.

Зоряна Чорнозір звикла вважати себе божевільною, адже бачить те, що нормальні люди бачити не повинні: чудовиськ, що мовби вилізли із пекла й жадають її крові. У пошуках порятунку вона потрапляє до таємничого Ордену між трьох світів, де дізнається, що монстри — не виплід її уяви, так само як і мавки й чугайстри, русалки й перевертні, блуди й домовики. Але навіть серед непростих, могутніх мольфарів, дівчина не в безпеці: орденці бояться, що Морана, богиня смерті, прагне вирватися на свободу й знищити всі три світи — Вирій, Явосвіт і Потойбіччя. Непрості підозрюють, ніби Зоряна може їй у цьому допомогти, але дівчина лише хоче врятувати те, що лишилося від її сім’ї, та раз і назавжди позбутися страхів і тіней минулого.

Певною мірою щоденник перших місяців цієї війни — живий, різноплановий, щирий. Тут є місце для численних фактів, особистих свідчень, емоційних розповідей, зауважень, реплік, повідомлень, рефлексій, есе...

Окрім того, кожен розділ збагачений спеціально підготовленими інтерв'ю з постраждалими від російсько-української війни, фотографіями з місць подій, а також доповнений історичними хроніками, котрі допомагають глибше зрозуміти значення нинішніх подій, побачити в цьому красномовні папралелі з минулого.

У другій половині XIX століття шляхетне товариство містечка Кременчук із захватом обговорює доньку полковника Наталю Василівну Приймаченко. Дівчина рано втратила матір, тож її виховувала тітка, котра зробила все, щоб племінниця мала шанс на щасливе життя й перспективний шлюб.

Та доля Наталі змінюється, коли до міста приїжджає родина Миколи Олександровича Серебрянського. Попри те, що Серебрянський має дружину та дітей, дівчина безнадійно закохується в нього. Вона майже божеволіє через невзаємне кохання, що зрештою штовхає її на страшний злочин.

Чи зможе Наталя досягти бажаного та стати пані Серебрянською? І які наслідки матиме гріховний вчинок для неї та найближчих їй людей?

Дитинство — це найкращий час для знайомства з театром. Адже цей вид мистецтва, як мало який інший, пропонує простір для грайливості й інтерактивності, а водночас нагадує про важливість базових правил взаємодії з іншими людьми. «Таємний путівник глядача» пропонує юним читачам мандрівку в дивовижний світ театру, насамперед українського, розповідаючи про його розмаїті форми, базові принципи й видатних діячів.

Авторки придивляються до історії театру від античних драм до «Березолю», від церковних театралізованих дійств до сучасних імпровізаційних вистав — і в усіх цих проявах знаходять спільне: людське тяжіння до гри й задоволення, яке ми від неї отримуємо.