Марія — шкільна вчителька. Мама двох маленьких діток і дружина Романа, з яким живе за звичкою, та аж ніяк не через кохання. Її молодість минає у сірості, й так само, мабуть, мине все життя. Без пристрасті й почуттів.

Проте одного дощового дня її втомлений погляд помічає Олександра. Випадкова зустріч у кафе стає для неї подихом весни у тоскних осінніх буднях. Між Марією й Олександром починається роман.

Їхні побачення мають залишатись таємними. Та чоловік Марійки щось підозрює. Він починає стежити за дружиною… і потрапляє під колеса машини Олександра. Дивом Роман виживає, але стає інвалідом.

Три жінки, на перший погляд, не мають нічого спільного. Лола — непоказна медсестра, давно розлучена мати трьох дітей, яка ще в юності заборонила собі почуття. Інна — залізна бізнес-леді, що ніколи не прощає образ і завжди домагається свого. Світлана — м’яка й жіночна красуня, яка звикла в усьому покладатися на чоловіка.

Але кожна з цих несхожих жінок колись любила Сашка. Його смерть несподівано зблизила їх. Світлана вважає, що їхня зустріч не випадкова. Мабуть, Сашко звів трьох дорогих йому людей разом перед якимись доленосними подіями. Подругам це припущення здається кумедним. Але настає 24 лютого, і кожна має наважитись на рішучі зміни в житті...

1970-ті роки. Доба арештів, судилищ, самоспалень… Радянська вла­да, якій зосталося жити два десятиліття, здається могутньою. Дуже мало хто вірить у перспективу її падіння. Незгодні стають жертвами кагебістських провокацій і каральної психіатрії.

Характери в новому романі знаного українського прозаїка абсолют­но різні. Різне бачення себе, різна сила волі, а декотрі з героїв іще й пе­ребувають по різні боки барикад. Персонажі Степана Процюка збірні, узагальнені. Але методи й практики, до яких вдавався, нищачи люд­ську особистість, більшовицький режим, показані з документальною конкретністю.

Віталій Запека не боїться бути відвертим. У збірці воєнної прози — і перші чоловічі сльози, і справжнє кохання, і бувальщини та натуралістичні нариси з окопів Донеччини, і оповідь про перші дні повномасштабного вторгнення.

Автор із притаманною йому щирістю досліджує, як у непростих обставинах українці зберігають людяність, розповідає про досвід російсько-української війни і про нашу безмежну жагу до життя і свободи.

Ця книжка здатна розрадити тих, кого травмувала війна, і додати сил усім, хто наближає нашу перемогу.

Ніка – молода дівчина, яка раптово залишається самотньою в цьому світі. Довкола неї розгортається драма, де кожен персонаж – це загадка. Мамина смерть залишила їй не лише біль втрати, але й нову людину в житті – Степана, маминого нареченого. Чи стане він тим, хто врятує її від безнадії? Чи можливо, за його доброзичливістю ховається темна сторона? Хто він: її підтримка чи загроза? Це історія про межі довіри, внутрішні страхи й складність людських стосунків, яка змусить триматися в напрузі до останньої сторінки.

Книга переносить у світ, де кожен момент наповнений напруженням і прихованими загрозами. Авторка майстерно малює портрети неідеальних героїв, їхніх помилок і болю, змушуючи вас заглиблюватися у кожну деталь. Це про непрості вибори, пошуки себе й відчуття, яке наче стискає серце.

В Олянівці Лізу Яремко знали як фельдшерку і дбайливу матір маленької дівчинки. Доля жорстоко обійшлася із жінкою. Лізина донька вмирає. А незабаром на цвинтарі, біля могили дівчинки, знаходять тіло самої Лізи. Поліція переконана: це самогубство. Але амбітна журналістка Рута Ружин вважає інакше.

Розслідувати цю загадкову історію її запрошує молодий і харизматичний чоловік Святослав. Він упевнений: хтось гальмує справу й заплутує сліди. Кому ж заважала проста сільська фельдшерка, вихована в дитбудинку? Згодом стає відомо, що Ліза не була сиротою. Її справжнє ім’я — Ізабель, а батько жінки — кубинець. Рута починає розмотувати клубок сімейних таємниць та небезпечних пристрастей. Усе це наче сюжети із захопливого кіно. І Рута ще не знає, яка роль у цій картині відведена їй та Святославові, що старанно приховує власну таємницю…