«За що був Влизько розстріляний? - запитував Віктор Петров, автор публікації, яка побачила світ 1959 р. в Нью-Йорку. - У О.Влизька не було антисовєтського минулого Косинки. Він не брав участи в збройній боротьбі проти совєтської влади в роки селянської війни, і критика не мала приводу називати його «трипільським бандитом». Знов-таки О.Влизько не займався перекладами з латинської мови і цим не виявляв буржуазну суть поета, який відгороджується від сучасности».
Один із наймолодших поетів українського Розстріляного Відродження Олекса Влизько прожив усього 26 років, але встиг стати надзвичайно відомим. Олекса почав писати в юнацькому віці та завдяки своїм баладам швидко став улюбленцем студентської молоді та зіркою першої величини в середовищі футуристів. Його талант отримує належне визнання. Критики та публіка високо оцінили творчий дебют молодого поета, який був нагороджений премією Народного комісаріату освіти. Ось, наприклад, як характеризували його творчість: «Цілковито сучасний поет», «Новий поет», «Я не знаю нічого кращого в українській поезії останнього десятиліття…».
В літературу Влизька ввів Борис Антоненко-Давидович, надрукувавши в київському журналі «Глобус» (1925. –№22) його вірш «Серце на норд». Після цієї публікації молодого поета стали щедро друкувати майже всі журнали та газети України.
В 1927 р. виходить у світ перша збірка Олекси Влизька із досить символічною для глухонімого автора назвою «За всіх скажу». За три роки книжка була перевидана тричі, а її загальний наклад досяг фантастичної як для поетичних творів у той час цифри — 33 тисячі примірники. Його творча енергія та прониклива лірика були приголомшливими.
А ще Олекса мав славу авантюриста, шукача пригод, франта й ловеласа. Упродовж 1928 р. поет подорожував Німеччиною, потім країнами Центральної Азії. З подорожі Німеччиною він привіз ковбойського капелюха, жовту шкіряну куртку, френч і краги, за що авторові збірки Hoch, Deutschland! перепало від комсомольського "святоші" - критика Бориса Коваленка.
У грудні 1934 р. Олекса Влизько та десятки інших письменників були арештовані НКВД та звинувачені у членстві в ОУН (Об’єднанні Українських Націоналістів). На допитах йому закидали, що він разом з іншими були емісарами Євгена Коновальця та заслані до Харкова з метою формування місцевих осередків Організації українських націоналістів. Поет своєї вини так і не визнав. У 1958 р. Олекса Влизько був реабілітований посмертно.
Коли в грудні 1934-го Влизька розстріляли, всі його книжки, всі журнальні публікації були вилучені. Отже, деякі подробиці біографії поета ще й зараз залишаються невідомими. Дослідників його творчості став Михайло Слабошпицький, який написав книгу «Веньямін літературної сім'ї. Олекса Влизько та інші».