Він продумував роль до дрібниць, а його здатність до сценічних перевтілень стала легендарною ще за життя. Панас Саксаганський зіграв більше ста ролей, серед яких, кажуть сучасники, не було найкращої, бо всі – найкращі. У першому акті «Суєти» Карпенка-Карого грав романтичного молодого Івана, у другому ж – старого п’яничку-кухаря Тарабанова. І ніхто його не впізнавав. Умів грати все – від високої трагедії до фарсу, та особливо йому вдавалися комічні ролі з сатиричним забарвленням. У комедії «За двома зайцями» став співавтором ролі Голохвастова – вигадав монолог «Єжелі человєк подимется своїм умом вище лаврської колокольні…». У «Сватанні на Гончарівці» втілив дурнуватого Стецька, коли ж співав «На курочці пір’ячко рябеє, чи ти вийдеш, серденько, за мене», публіка шаленіла – так красиво це звучало й так шкода було Стецька... Якось його у ролі старого маразматика Пеньонжки в «Мартині Борулі» побачив професор психології – сказав, що за цією роллю можна писати дисертацію із психопатології, а роль ця всім акторам здавалася дрібною, й її майже завжди викидали з п’єси, та й тепер часто викидають…
Професійним актором Панас Тобілевич став у 24 роки: в серпні 1883-го Марко Кропивницький запропонував йому роль, написану саме для нього. Два місяці Панас роздумував, потім вступив до трупи Михайла Старицького. На сцені Миколаївського театру він виконав роль Возного в «Наталці Полтавці» Котляревського. «Вітай мене, Іване, як артиста, що має вже кількамісячний сценічний стаж. Вітай Панаса Саксаганського!» – писав до старшого брата. «І вітаю! І бажаю щастя! Йди твердо тим шляхом, на який ступив!» – відповів Карпенко-Карий.
Сценічне псевдо Панас утворив від назви степової річечки Саксагань на Дніпропетровщині – річечки маминого дитинства. Цікаво, що з шести дітей Карпа та Євдокії Тобілевичів четверо обрали сцену, і всі четверо, хоч і не мали професійної освіти, стали видатними діячами українського театру. Вперше про театр діти почули від Євдокії Зіновіївни. Вона знала напам’ять усю «Наталку Полтавку», і не тільки знала, а й уміла надзвичайно цікаво проказувати окремі монологи та відображати різних дійових осіб. Не дивно, що й діти згодом знали всю «Наталку…» напам’ять. Щосуботи в хаті Тобілевичів були гості: обговорювали вистави, співали, читали, слухали спів Карпа Адамовича, його кумедні розповіді. А він ще й дітей заохочував співати та декламувати… На Панаса, як і на старшого на три роки Миколу, великий вплив мав аматорський гурток, яким керували Марко Кропивницький і старший з братів Тобілевичів – Іван. Шкільне керівництво та й Іван забороняли меншим Тобілевичам відвідувати вистави, бо вони так захоплювалися театром, що забували про свої уроки. Тоді хлопці організували власний шкільний драмгурток, де грали «Наталку Полтавку», «Назара Стодолю», та «Москаля-чарівника»».
Панас Саксаганський все своє життя присвятив сцені: грав у трупах Кропивницького і Садовського, створив кілька п’єс про закулісне життя українських артистів, очолював Товариство українських акторів. Ніколи не стояв осторонь нагальних питань національно-культурної політики. 1897 року саме він на З’їзді сценічних діячів у москві виголосив доповідь, складену Іваном Карпенком-Карим, про невтішне становище і переслідування українського театру. А його жарт на одну дію «Шантрапа», написаний 1913 року, актуальний і сьогодні: «Я ж «Наталку» без Наталки ставив, а ніхто й не помітив. Публіка – дура, її треба повеселити. Де більше людей: у бібліотеці чи в шантані?»…
За радянських часів Панас Саксаганський очолював Державний народний театр, час від часу грав на сцені Театру імені Марії Заньковецької, працював там як режисер, гастролював у складі різних труп. Останнього разу вийшов на сцену 12 травня 1935 року, коли відзначалось 75-ліття його життя й 50-ліття сценічної діяльності: грав, сидячи в кріслі, одну зі своїх коронних ролей – Возного в «Наталці Полтавці»… Перша роль стала й останньою…
Цей допис до ювілею одного з корифеїв українського театру підготували бібліотекарі бібліотеки-філії №1 ЦБ Полтавської МТГ. Панас Карпович Тобілевич народився 15 травня 1859 року у селі Кам’яно-Костувате на Херсонщині.
