За міні-проектом «Добрі звичаї нашого народу»

Косметика – це вічне мистецтво (старше за живопис та музику), яке знаходиться в постійному розвитку. Але суть залишається непорушною – жінка породжена для того, щоб бути прекрасною, хоча б такою, як наші українки…

Про красу українських жінок можна говорити вічно. Так само, як дивитися на вогонь та воду. Бібліотека-філія №12 продовжує свій міні-проект з етнографії та запрошує всіх небайдужих почитати цю публікацію.

Ще 200 років тому наші предки дотримувалися суворих правил щодо особистої гігієни. Митися і чесати волосся можна було у визначені дні. Заміжнім жінкам, на відміну від дівчат, чепуритися було негоже.

Основними ознаками дівочої краси були біла шкіра та рум’янець. Вірили, що здоровий колір обличчя можна отримати, якщо умиватися водою, в якій настоювали квіти проліска, ромашки, шипшини. Рум’янець наводили калиною або ж намазували «лице оливою з паприкою, воно на холоді пече й лице рум’яніє». 

А ще буряк замінював рум’яна. Його чистили й нарізали тонкими смужками, просушували в печі до стану, коли вони стануть зовсім сухими і крихкими. Після того натирали до порошкоподібного стану й підфарбовували щоки. Рудих в українській культурі вважали негарними. Тому, якщо на обличчі було багато ластовиння, дівчина забілювала його сметаною. Для того, щоб відбілити обличчя, українки натирали обличчя пудрою з вівсянки.

Малина, вишня, смородина на губах – до чого тільки не вдавалися наші прабабусі, щоб надати вустам яскравого кольору.

Чорні брови, як ще один необхідний атрибут краси, могли підмальовувати вуглинками з печі. А блиском для губ слугував жир, він же захищав від холоду.

Неприємні запахи тіла мали блокувати запашні трави. Ну не було тоді ще дезодорантів! Дівчата обтикуються цвітами, в пазуху кладуть м’яту, щоб від них линули приємні пахощі… Також чи не повсюдно по Україні вірили в особливі властивості любистку. Любисток використовується дівчатами як засіб для збудження до себе симпатії молодих людей. Любисток дівчата носили під пахвою, вважаючи, що через це швидше сподобаються чоловікам!

Ознакою дівочої привабливості була довга, товста коса. Українці вірили, що у волоссі зосереджується життєва сила. Навколо волосся існувало безліч забобонів і метафізичних прикмет: його не можна було мити у «пісні» дні – середу та п’ятницю, розчісувати не бажано в п’ятницю та неділю, до сходу та після заходу сонця. Коли бачиш старі фотографії українок з їхніми об'ємними косами, починаєш аж заздрити: дала ж природа таке багатство!

А мити косу треба в любистку та кропиві. Навіть зараз таке миття дає прекрасний результат! Волосся блищить, аж переливається! Спробуйте – не пошкодуєте! Світловолосі ж споліскували волосся ромашкою. Для густоти ж волосся мили коренем лопуха, що давало відмінний результат.

Деякі з тих старовинних підручних засобів настільки вдалі, що й зараз, серед нинішнього різноманіття, цілком заслуговують на нашу увагу.

Отож, часто нове – це призабуте старе. Вивчаймо, пам’ятаймо, бо ж ми українці!