Докія Кузьмівна Гуменна вигнана долею з рідного краю, забута своїм народом виринає з мороку тих сірих плям, якими так густо вкрита історія нашої країни. Із здобуттям Україною незалежності творчість Докії Гуменної повернулась. Її твори викликають велике зацікавлення сучасного читача та літературознавців.
Народилася Докія в Жашкові, тоді глухому провінційному містечку Київської губернії. Її батько Кузьма Гуменний тримав шинок, невеличкий магазин і водночас пристрасно любив музику (сам робив музичні інструменти, майстерно грав на них) і книжку. Любов до книги від батька передалася Докії, яка з 5 років жадібно читає книги з домашньої бібліотеки. Спочатку це були дитячі книжечки, а потім і твори Шевченка, Квітки-Основ’яненка, Котляревського.
Свого часу, не здобувши освіти, батько дбав, щоб не довелося зазнати подібного лиха дітям. Тож після закінчення початкової школи Докія потрапляє до Звенигородської гімназії. Потім була педагогічна школа в Ставищах, а з 1922 року – Київський університет (тоді називався Інститут народної освіти).
У Києві Докія з головою поринає у культурно-просвітницьке життя столиці, відвідує засідання археологічної комісії, буває на літературознавчих зібраннях, слухає виступи С. Єфремова, М. Драй-Хмари, М. Рильського, М. Зерова, Т. Осьмачки, П. Тичини, співає в хорі Вериківського. Згодом Докія вступила до письменницької селянсько-батрацької організації «Плугу» і стала постійним відвідувачем щонедільних плужанських зборів.
Нарис «У степу» – перший друкований твір Докії Гуменної, який з'явився в 1924 році і на обговоренні в «Плузі» знайшов схвальний відгук.
Літературне життя все більше захоплює Докію. Вона не пропускає жодного письменницького зібрання, літературного читання, вечори.
Після закінчення інституту Докія залишається в Києві, заробляє на прожиття перекладом з російської, французької, пише свої твори. Навесні 1929 року за відрядженням «Плуга» вона їде в подорож по Україні, як написано в посвідченні «для всебічного вивчення життя і побуту сільгоспкомун і колективів». Свої враження від подорожі Докiя виклала у нарисах під назвою «Листи із степової України». Спочатку схвальні відгуки змінилися на нищівну критику. Її звинувачували в наклепі на радянську дійсність, назвали глитайським агентом, диверсанткою в літературі, «рупором дрібної буржуазії, куркульською провокаторкою». Гуменну виключили з «Плугу» і заборонили друкуватися.
Докія Гуменна виїздить до Туркменії, вивчає східні мови, збирає матеріал про історію і давню культуру місцевого населення.
У 1933 році письменниця повертається в Україну, до Києва. Позбавлена можливості друкуватися, працює діловодом, секретарем, стенографісткою.
У серпні 1941 року Докія намагалася самотужки евакуюватися кудись на Схід, але дорогою туди наткнулася на німецькі війська. Не з власної волі опинилася в окупованому Києві. Однак не побігла уклонятися «визволителям». Ніякою співпрацею з фашистами не заплямувала свого імені. Перебивалася вишиванням, шиттям, розмальовуванням стін у бідних квартирах «під шпалери». Проте не полишала літературної праці. Її твори друкувалися в журналах «Літаври», «Нові дні», «Засів» та інших.
В окупованому німцями Києві 1942 року Гуменна розпочала роботу над найвидатнішим своїм творчим здобутком – романом-тетралогією «Діти Чумацького Шляху», який був виданий уже в Австрії в 1946 році.
Письменниця налагодила стосунки з членами Спілки українських письменників, вступила до відновленої «Просвіти», а коли нацисти розігнали Спілку письменників України, а її чільних представників (подружжя Теліг, Ірлявського, Рогача) розстріляли в Бабиному Яру під Києвом, Гуменна вирішила ліпше виїхати десь на захід, ніж наражатися на нові загрози. Вона тягла на собі жмути списаних паперів, поневірялася в таборах для переміщених осіб, шукала якогось осідку.
Її подальше життя і творчість пов'язані з Чехословаччиною, Австрією, Німеччиною, Італією, Канадою, а насамкінець знайшла прихисток у Нью-Йорку. Мешкала в кварталі й будинку для бідних.
Уникаючи політичної заангажованості, заробляла на хліб насущний фізичною працею. Понад двадцять років відстоювала зміни в цеху, де сукалися канати. А вільної часини поринала у солодку звабу творчого натхнення.
Поряд з літературною діяльністю письменниця продовжувала активне громадське життя. За її участі в Нью-Йорку засновано Об’єднання українських письменників «Слово».
В еміграції Докія Гуменна написала і видала понад 20 творів. Серед них – повісті «Мана», «Велике Цабе», роман-хроніка «Хрещатий Яр», роман «Скарга майбутньому», казка-есей «Благослови мати», роман «Золотий плуг», есе «Родинний альбом», спогади «Дар Евдотеї» та інші.
Заради цього жертвувала усім іншим, особистим. Заважали стати їй популярною нелегке емігрантське життя та скромність, яка межувала майже із закомплексованістю, відчуттям меншовартості, бо у вимогах до себе як митця була максималісткою.
Цей допис створено працівниками бібліотеки-філії №7 Центральної бібліотеки Полтавської МТГ до 120-річчя з дня народження Докії Гуменної, однієї з найплідніших українських письменниць в еміграції, але її книги можна знайти хіба в букіністичних магазинах, бо в Україні твори Докії Гуменної великим накладом досі не видані. До речі, у фонді бібліотеки є книга Докії Гуменної «Хрещатий Яр».
