Ткацтво – найдавніше ремесло, яким займалися українці. Яка його історія та сьогодення? Про це користувачі бібліотеки-філії №7 Центральної бібліотеки Полтавської МТГ змогли дізнатися з лекції-подорожі «Від стебла до полотна», на яку було запрошено старшого наукового співробітника науково-експозиційного відділу етнографії Полтавського краєзнавчого музею ім. Василя Кричевського Ірину Власенко.

Як домашнє ремесло ткацтво було поширене на всіх землях України з часів Київської Русі до середини ХХ століття. Прядіння та ткацтво навіть мало свого покровителя – у Київській Русі це була богиня Мокош. Предки вірили в її силу, сподівались на її допомогу та захист, що вона збереже їх від злих сил та нечисті.

Тканини в домашніх умовах виготовляли в основному з льону, конопель, вовни. Практично в кожній хаті у ХVIII столітті був ткацький верстат.

Виділилось воно і розвинулось із сільських промислів і через деякий час з появою мануфактур та фабрик знову зосередилось на селі як кустарний промисел. Про широку популярність ткацтва свідчать знахідки шиферних пряслиць, які знайдено практично в усіх районах України.

Цікавою була розповідь про трудомісткий процес виготовлення тканин в домашніх умовах.

Найперше потрібно було насіяти льон чи коноплі. Як тільки льон достигав, його жали і ставили в стіжки, кожен з яких складався із п’ятнадцяти жменьок. Стіжки вистоювалися протягом чотирьох днів, їх обмочували і викладали солому «вилежуватись» на стерні протягом двох-трьох тижнів. Початкове волокно обтіпували тріпачкою і розмикали на лички, потім обдирали, тобто вичісували щіткою із цвяхів. Через деякий час, коли сировина вилежувалась, прив’язували куделі до гребенеподібного пристрою – потаса – і пряли на веретені нитки, навивали кросна. Полотно вибілювали мочінням у воді, сушили на сонці та згортали в сувої. Кількість сувоїв полотна у скрині чи виробів з нього свідчили про працелюбність жінок, їхню майстерність.

Потреба в тканинах була для виготовлення одягу, для оформлення інтер'єру житла, для господарських потреб.

Також тканину виготовляли для рушників, їх могли і ткати. З давніх-давен на весь світ славиться своїми рушниками невеличке містечко Кролевець, яке знаходиться в північно-західній частині Сумської області. В колекції Полтавського краєзнавчого музею є такі рушники, але ними може похвастатись і бібліотека.

Давньою галуззю ручного ткацтва є килимарство. Місто Решетилівка на Полтавщині – справжня скарбниця українського народного мистецтва, а решетилівські майстри ткацтва, килимарства та вишивки відомі на всю Україну. Нині там створено Всеукраїнський центр вишивки та килимарства.

Переглядаючи світлини, де майстрині працюють над створенням килимів і гобеленів, порівнюємо з ними і наших волонтерів, які плетуть сітки, маскувальні костюми. Бо їхня робота також клопітлива та вимагає терпіння і майстерності.