Його немає в соціальних мережах, він вряди-годи дає інтерв‘ю, та линуть його пісні. «У Григорія Сковороди є «Сад божественних пісень», а у мене – «Сад нерозкручених пісень». Я їх ніколи, по суті, не розкручував… Деякі мої пісні розкрутили себе самі, жили своїм життям», – щиро говорить Тарас Петриненко. Бітломан і генетичний носій народної пісні, сміливець і творчий бунтар, український трубадур, який завше повертався додому, аби «покласти своє серце до ніг» Україні… «Пісня про пісню», «Господи, помилуй нас», «Любов моя», «Крик душі», «Зоряний острів», «Ми не закінчили розмову», «Україна»…
Займатися чимось іншим, за власним зізнанням, він би ніколи не зміг. Разом із мамою та бабусею у три голоси виводили народні пісні А як співали на величні свята, колядували на Різдво!.. Хотів того чи ні – з самого малку Тарас був у мистецькому вирі. Мати – відома оперна співачка Діана Петриненко, батько – музикант і журналіст Гаринальд Петриненко. Бувало, що й на гастролі їздили всією родиною.
У витоках його власної музичної кар’єри – біг-біт-група «Еней», створена на початку 1969 року п’ятьма дев’ятикласниками Київської музичної школи-інтернату імені Миколи Лисенка. Еней юним романтикам уявлявся першим в Україні хіповим чуваком – скоріш за все, саме це спонукало взяти таку назву. Перші інструменти музиканти виготовили собі самі, і все це робилося під наставництвом Тарасового батька. За чотири роки виступи гурту вже транслювали на телебаченні. Так тривало до певного періоду: 1972-го безвусий «Еней» звинуватили в «буржуазному націоналізмі» і вирізали звідусіль…
Згодом Петриненко створював нові гурти, об’єднував зі старими. У 26 років записав дебютну платівку, пісні якої відразу стали мегапопулярними. Щоправда, Тарасові пісні не вкладалися в офіційний формат: «Пісня про пісню» навіть опинилася під забороною. Так склалися обставини, що довелося переїхати до росії… Лише 1987-го, повернувшись до Києва та відновивши гурт «Гроно», Тарас почав потрохи розбавляти репертуар україномовними піснями. Якраз тоді в ефірі Українського радіо з’явилася заборонена раніше «Пісня про пісню». А 1989-го українська пісня зазвучала з новою силою: то був рік «Червоної рути». Виступаючи на сцені фестивалю, попри затверджений сценарій, Тарас Петриненко виконав пісню про Народний рух України, за що міг би поплатитись – та вже були інші часи.
1991-го Петриненко починає запис альбому «Господи, помилуй нас». От тільки сам гурт «Гроно» розпадається: причиною стала «американська мрія», якою загорілися артисти після гастролей Штатами. Повернувшись без колективу, Тарас Петриненко почувався розгубленим. Довелося все починати з нуля: шукати музикантів, напрацьовувати номери, репетирувати з ранку й до вечора. Та знову хтось емігрував, хтось переходив до іншого колективу. Всі ці удари долі змусили зайнятися сольною кар’єрою. А вірною супутницею на сцені стала Тетяна Горобець.
19 серпня 1991-го Тарас і Тетяна були в Філадельфії. По телевізору побачили путч і вирішили негайно повернутися в Україну. Можливо, зараз це звучить ідеалістично, але в ті хвилини спало на думку, що на референдумі за незалежність може не вистачити двох голосів. І вони вилетіли до Києва. Він такий в усьому: може півроку записувати одну пісню, але коли йдеться про долю країни – рішення приймає миттєво. В ньому зійшлися ідеаліст і максималіст. І дотепер вони уживаються. Певно тому, що український космос – неосяжний і незбагненний. Правило його творчості просте і водночас суворе: відсіювати тимчасове, викорінювати посереднє, відкидати банальне. Батьки так виховали, сам до того дійшов…
Колись Іван Франко сказав: «Усе, що я роблю для свого народу, я роблю не з почуття любовi, а з почуття собачого обов’язку». «Так воно й є! Просто в один день воно може здаватися собачим обов’язком, а в інший – благодаттю», – погоджується Тарас Петриненко… Він переконаний, що на сцену потрібно виходити тоді, коли маєш що сказати людям, і він – один із небагатьох артистів, хто робить це щиро. Цей допис підготували бібліотекарі бібліотеки-філії № 1 ЦБ Полтавської МТГ.
10 березня Тарасу Петриненку 70 літ… Його інколи запитують: «Чи довго ти ще збираєшся мотатися по сценах, виступати? Може, вже час поступитися місцем тому, хто дихає тобі в потилицю?». А він відповідає: «Та я, може б, і поступився, але ніхто не дихає». Проте часом і замислюється: і справді, наче можна було б відпочити, розслабитися, десь із вудочкою посидіти. «Хоча я рибу перестав ловити, шкода її стало, – зізнається співак. – Я за гороскопом Риби, може, через це. Під сузір’ям Риб народився і Тарас Шевченко (він – 9 березня, я десятого), і Ліна Костенко... В гарній я компанії...».