Її ім’я уже 370 років хвилює українців, які донесли пам’ять про неї через століття. Дівчина-легенда, легендарна піснярка… Перекази про її життя доповнюють її ж піснями. Вчені-історики, письменники, дослідники шукають паперові докази її земного існування. А час і вогонь, ніби напротивагу, все більше підносять над Марусею ореол легендарності. Папір – річ не вічна, а полум’я цілих п’ять разів ще з буремного 1650 року «жерло» нашу Полтаву. Отож у нас повна свобода вибору: була Чураївна чи все ж таки це красива легенда ? Ні була! Бібліотека – філія №12 запрошує всіх краян приєднатися до дня пам’яті Марусі Чурай, і ще раз віддати шану красі і любові.
За переказами народилася Марина (так хрестили дівчину) 1625 р. в сім’ї урядника полтавської сотні Гордія Чурая. Хата стояла на березі нашої Ворскли десь біля Хрестовоздвиженського монастиря. Дівча росло сиротою: батько разом з гетьманом Павлюком потрапив у полон до поляків, а після нелюдських катувань їх обох стратили в Варшаві. Коли дівчинка підросла – то всі зрозуміли, що доля нагородила сироту і небуденною вродою й великим талантом. Красивий голос, а головне – вона сама складала пісні! Любов не оминула Чураївну, вона полюбила молодого козака Григорія Бобренка.
Хоробрий, вродливий козак, але кохаючи, Маруся бачила і недоліки свого обранця. Трохи лінькуватий, трохи «мамчин син», а ненька хотіла породичатися з самим полтавським соцьким! Гриць після походу не повернувся до коханої, а за порадою матері посватав сотниківну Галю. Як же їй, мабуть, було боляче, що вилила свою тугу в пісні:
Легенда говорить, що не витримавши душевного болю, Чураївна отруїла зрадливого коханого. Ну що чекало на неї – смерть, а їй було не страшно, бо найгірше з нею вже трапилося – зрада найдорожчої людини. Однак доля ще раз врятувала свою обраницю: полтавський козак Іван Іскра кинувся по допомогу до самого гетьмана Хмельницького, а той, в пам’ять про Гордія Чурая, помилував його доньку. За голову батька – голову доньки… А що ж було далі? Дослідники вважають, що померла Чураївна 1653 року, на весні, в своїй рідній Полтаві, у нашій з вами Полтаві…
Майже чотири віки ходять пісні Марусі по нашій землі, чотири віки любові вже подарувала Чураївна людям. А попереду – вічність, бо велика любов, велика краса і талант поєднані в одне – невмирущі.
Прекрасно сказала велика поетеса Ліна Костенко про велику піснярку:
