Крізь шуми старих платівок лине живий теплий тембр його баритонального тенора – оксамитове звучання нижнього і середнього регістрів поєднане з блискучими теноровими верхами. Вчувається знамените карузівське ридання в голосі – та сльоза, що була притаманна лише йому. Усе проймає та хвилює і зараз, в епоху «мікрофонних» співаків...
У звичайній церковно-приходській школі Неаполя піснеспівам приділялося куди більше уваги, ніж наукам. До 14 років син ливарника Енріко вже встиг стати першим альтом у церковному хорі – батько ж віддав його в учні до інженера, що будував міські фонтани… Юнак співав на вулиці та потай мріяв про велику сцену – самостійно розучував оперні арії. Дебют в неаполітанському театрі завершився повним провалом, втім невдачі його не зупинили, він продовжував брати уроки вокалу, виступав у провінційних театрах… Джакомо Пуччіні, вперше почувши у виконанні 24-річного Карузо арію Каварадоссі з його «Тоски», вигукнув: «Ти посланий самим Богом!».
В 27 років Енріко Карузо вже підписав контракт зі знаменитим оперним театром «Ла Скала»… Італійську публіку оперні співаки і сьогодні називають найдосвідченішою та, водночас, вимогливою і примхливою. Найбільше ж йому допікали рідні неаполітанці, що говорили: «Коли він співає, потрібно закрити очі і відкрити вуха», натякаючи на його «зовнішність шинкаря». Навіть будучи визнаною зіркою оперної сцени, Карузо нерідко чув закиди і глузування на свою адресу, однак на подібну критику, як істинний неаполітанець, завжди реагував з гумором.
В 1902-му Карузо дебютував у лондонському Ковент-Гарден, та найбільша його слава пов’язана з нью-йоркським театром Метрополітен-опера, провідним солістом якого він був у 1903-1920 роках. Він з рівним успіхом виконував партії ліричного і драматичного плану, а завдяки винятковому володінню диханням та бездоганній інтонації і, головне, високій культурі виконання став легендою вокального мистецтва ХХ століття, зразком для майбутніх поколінь оперних тенорів. Коли одного разу Енріко Карузо запитали про те, які якості необхідні для того, щоб стати великим співаком, він відповів: «Треба мати широкі груди, великий рот, відмінну пам’ять, розум, багато праці і ще дещо – щось в серці…».
В юності він співав за нікчемні 15 лір, ставши відомим, отримував за один вихід у спектаклі до 2,5 тисяч доларів! Але Енріко Карузо ніколи не був заручником розкоші та легко розлучався з грошима: його благодійні виступи в роки Першої світової війни лише «Червоному хресту» принесли понад 21 мільйон доларів, а ще він підтримував сім'ї загиблих солдатів, жертвував великі кошти госпіталям… Його друга дружина, американка Дороті, писала: «У житті Карузо був добрим, простодушним, трохи наївним, зовсім не таким, яким його представляють люди, які створили з нього легенду»…
Востаннє Енріко Карузо співав на Святвечір 1920 року, в розпал хвороби, відчуваючи гострий біль, і лише найпроникливіші слухачі могли запідозрити недобре...
Енріко Карузо, співак світової слави, з’явився на світ 25 (27) лютого 1873 року в Неаполі. У ті моменти, коли він впадав у зневіру, то закривався в своїй кімнаті і тихенько наспівував пісні рідного Неаполя. Кожен свій концерт він завершував саме цими піснями, які назавжди стали частиною його душі… Цей допис підготували бібліотекарі бібліотеки-філії №1 ЦБ Полтавської МТГ.
Знаймо, бо ми того варті!
