Найвеличніше християнське свято, чарівне та казкове Різдво спрадавна супроводжувалося в Україні барвистими народними обрядами та звичаями, що передаються з покоління в покоління. Важко уявити Різдво без куті, дідуха, дзвінкої коляди, родинного столу і, звісно, – без вертепу. Про вертепне дійство вам розкажуть у дописі працівники сектору соціокультурної діяльності Центральної бібліотеки ПМТГ.

Саме слово "вертеп" означає "печеру". Ще в XVII столітті в день Різдва Христового міщани, школярі та церковні співаки збиралися разом і носили з хати до хати ляльковий театр – вертеп. Тексти вертепної драми дійшли до нас тільки з другої половини XVIII століття, адже слова вертепу знали напам'ять усі – бурсаки, дяки, співаки, кожен селянин і містянин – і передавали їх з уст в уста.

Спочатку вертеп ставили як лялькову театральну постановку. Згодом із лялькового, дійство перетворилося на справжній вуличний театр. Лялькову вертепну виставу поєднали із грою живих людей, а подекуди і цілковито вся вистава зводиться до гри акторів. Сюжет вертепу містив дві частини: релігійну, що зображувала момент народження Христа, та побутової – зі сценами історичних подій. Через зв’язок з євангельською історією у вертепі завжди присутній традиційний набір персонажів. Це цар Ірод з солдатами, три мудреці, які принесли дари немовляті, пастухи, які перші дізналися про народження Ісуса, а також ангел, чорт, сторожа (козаки) та ін.

Вертепники показували перед господарями виставу. Опісля вертепного дійства – господарі пригощали акторів, обдаровували грішми і запрошували вертеп відвідати їх на наступний рік.

Попри заборони і важкі часи, різдвяне дійство чекали в кожній домівці. Адже вертеп – важливий компонент різдвяного духу, що дарує оптимізм і відчуття свята.

І навіть в нинішні часи, коли українці стримують російську навалу та мужньо захищають свою країну, традиції продовжують жити, адже інакше і бути не може.

Це свято перемоги світла над темрявою війни, свято єдності попри відстані та розлуки.