Таке коротеньке, але ємне слово – «Хліб». В зернину, в цей маленький тугий злиточок матерії стільки вкладено життєвої мудрості, добра і віри в безсмертя, що його тайна і досі здається нам магічною. Все у нас від нього, від хліба. А в тім, і ми самі, кожен з нас — дитина своїх батьків, свого народу й хліба. 

Його присутність народжувала поетів і мислителів, сприяла появі пісень і дум, продовжувала родовід, і, навпаки, коли він зникав, приходило лихо. 

А скільки чудових слів про хліб зберігає наш народ у своїй скарбниці — усній народній творчості, в творах українських поетів і письменників. Бібліотекарі бібліотеки – філії №13 для дітей пропонують користувачам згадати творчість українських письменників, які оспівували хліб — мірило нашої вихованості, опору нашої духовності.

Один з найважливіших моментів у творчості Михайла Стельмаха — повага до хліба. Схиляючись перед могутньою силою землі, письменник так само низько схиляється перед вінцем зусиль трудящої людини — перед зерном, яке закільчилось у ґрунті, заколосилось та добірним золотом лягло в повні засіки. Земля і хліб — ось та міцна основа, яка родить людське щастя. Віддаючи своє натхнення оспівуванню землі та хліба, М. Стельмах на сторінках своїх творів складає величальну пісню праці народній, завдяки якій земля й родить хлібом.

- Цей хліб, що світить на моїм столі,
 Поборює мою печаль і стому, 

сказав відомий український поет Дмитро Павличка про звичайну паляницю. Хліб для Павличка — запорука безсмертя, окраса вільної праці селянина. Ліричний герой сонета "Зерно" знає, що не всі задумані плани встигне здійснити. Однак він мріє відродитися в пшеничному зерні, вічно нести в серці сонце й доброту, йдучи рідним полем.

Краса достиглої ниви радує й тішить серце Андрія Малишка. Цей український поет у своєму вірші "Урожай" славить урожай як плід мирної праці людей. Почуттям любові до трудящої людини та її прагнень зігрітий вірш А. Малишка "Балада про колосок". Залишивши рідну оселю, боєць взяв з собою грудочку землі, в якій було зернятко пшениці. Два роки в боях і тривогах зберігав боєць цю землю. І от — на втіху всього взводу проросло в грудці те зернятко; проросло воно від тепла солдатського серця, від крапель пролитої солдатом крові, від дихання його бойових друзів. Поклали солдати зернятко в ґрунт і дивляться хазяйським оком, як підводиться вгору пшеничний колосок. Колосок, який проріс із грудочки землі, набуває у вірші символічного значення. Це образ людської праці, що творчість будує, вирощує хліб.

1

Саме за мирну працю, за хліб на столі воював ліричний герой вірша Бориса Олійника "В оборону хліба". Відбулася серйозна розмова героя твору — людини дорослої — з юнаком. Приводом до бесіди став неетичний, жорстокий вчинок хлопця: за браком м'яча він футболив хлібину. Як же зреагував на це літній чоловік — герой вірша? Він не лається, не повчає. Поет створює низку образних означень: "весела кеда" футболіста-невдахи "під серце влучила носком". Футболити хлібиною — це означає ображати найсвятіший витвір людської праці, принижувати саму честь людини, адже в хлібові "народна світиться душа". Б. Олійник виступає "в оборону хліба", захищає його від тих, що не розуміють народного звичаю.

2

Чудовий французький письменник і льотчик Антуан де Сент Екзюпері писав:

«Хліб став нам символом величі праці, бо видобувається він у поті обличчя. Хліб став для нас неодмінним супутником співчуття, бо його роздають у годину лиха. Смак розділеного хліба не можна порівняти ні з чим».

3