Немає такої людини на світі, яка б не знала слова – Чорнобиль. Кожного року 26 квітня ми згадуємо цю гірку, з присмаком полину, дату. Бібліотека №12 запрошує всіх користувачів на екологічну годину, пригадати ще раз про те, як це було…

Чорнобиль – невеличке українське містечко, яких сотні. Весною воно потопало у свіжій зелені, вишневому та яблуневому цвіті. Влітку тут полюбляли відпочивати кияни. Їхали сюди від усюди, щоб набратися здоров’я, подихати цілющим повітрям.

Здавалося, що красу цього куточка українського Полісся ніщо й ніколи не затьмарить… У 1971 році неподалік від Чорнобиля розпочали будівництво потужної атомної електростанції. 1983-го року стали до ладу чотири енергоблоки. Приступили до будівництва п’ятого. Згодом, за кілька кілометрів від станції виросло місто. Його назвали Прип’ять – за назвою тутешньої повноводої річки. Ніщо не віщувало біди. Стояла тиха весняна ніч. Квітень завершував свою вахту в природі та мав передати її травню. Саме в таку з ночей, 26 квітня 1986 року о 1 годині 23 хвилини 40 секунд, коли всі спали безтурботним сном, над четвертим реактором Чорнобильської електростанції велетенське полум’я розірвало нічну темряву. 

Майже одразу до місця вибуху прибули пожежники. У середині четвертого блоку полум’я вдалося загасити лише 10 травня 1986 року, коли більша частина графіту згоріла. Вертолітними підрозділами армійської авіації з 27 квітня по 10 травня було скинуто на зруйнований блок близько 5 тисяч тон різних матеріалів.

Іонізуюче випромінювання здатне вбивати все живе. Пожежа тривала 10 днів і забрала життя 31 людини. Кількість осіб, які брали участь в гасінні пожежі на ЧАЕС, становила 240 тисяч. Всі вони отримали високі дози радіації. Однак саме пожежникам вдалось врятувати нас від світової катастрофи – сильного водневого вибуху, який міг стати наступним етапом трагедії. 

27 квітня урядова комісія прийняла рішення про евакуацію населення Прип’яті. За дві години її було завершено. В місті проживало 50 тисяч жителів.

29 квітня почалася евакуація з 30-кілометрової зони. Реактор тлів до 6 травня, а лише 16 травня почалася евакуація дітей з Києва… 

З тих пір минуло тридцять шість років, однак Чорнобиль і досі залишається незагойною раною, що тривожить пам’ять і не забувається. Чи забудеться?! 

У нас війна і вся зболена земля України чекає й вірить у перемогу.

Сподіваємося, що Зоря полин не зійде більше над нами. І може, колись, знову повернеться життя в Прип’ять. І будуть в місті діти…