Рідна мова… Вона така неповторна, мелодійна і співуча. У народу немає більшого скарбу, ніж його мова. Бо саме мова – це характер народу, його історія і духовна могутність. У ній відбиваються звичаї, традиції, побут народу, його розум і досвід, краса і сила душі. Любов до рідної мови, любов до рідної Батьківщини – невіддільні поняття. Вони споконвіку живуть у людських серцях і притаманні тим, хто шанує історію і культуру власного народу. Людина може володіти кількома мовами, але найкраще, найдосконаліше - володіти рідною українською.
Слово надто багато важить у житті, воно може впливати на долю, вмить змінює настрій, робить людину щасливою або розгубленою. Прикро, коли чуєш, як часом люди спотворюють нашу мову такими словами, яких не знайдеш у жодному із словників. Той, хто зневажливо ставиться до рідної мови не вартий уваги і поваги. Мова служить нам завжди. Щирими словами ми звіряємося у дружбі, словами ніжними відкриваємо серце коханій людині, пестливими словами говоримо з дитиною.
Без мови не може існувати і розвиватися суспільство, бо вона допомагає людям обмінюватися думками, висловлювати свої почуття, досягати взаєморозуміння, створювати духовні цінності. Але є слова, через які ми втрачаємо друзів, слова, що, на жаль, надто часто пролітають поміж людьми. І хоча ми ці слова оминаємо, вони все частіше трапляються на нашій дорозі. Непристойна лексика свідчить про духовну хворобу людини. Слово - не просто набір звуків, які виражають думку, воно здатне багато розповісти про наш духовний стан. Сократ говорив: «Яка людина, така його і мова.»
Лихослів’я – це мова, наповнена непристойними словами, лайкою, це – зброя невпевнених у собі людей, ознака обмеженого лексичного запасу.
Лайливі слова виражають емоції або агресивне ставлення людини до когось або до чогось. Лихослів’я існує з давніх-давен, воно наносить шкоду не тільки духовному, але й фізичному здоров’ю людини. Непристойну лексику в основному вживають для підвищення «емоційності мови», зняття психічної напруги, поповнення бідності власного словника. Лихослів’я є серйозним викликом для нашого суспільства. Лихословлять діти, дорослі. На вулицях, у громадському транспорті, вдома… Нецензурна лайка стала звичним явищем. Такі слова можна почути не тільки у спілкуванні дорослих, а і в розмовах батьків з дітьми. Якщо в сім’ї лаються батьки, то й дитина починає лаятись. Останнім часом лихослів’я стає епідемією, особливо серед молоді, незалежно від статі. Для підлітків нецензурна лайка є засобом самоствердження, проявом дорослості. Страшно, що нецензурні слова руйнують ніжну дитячу душу. Мовлення дорослих – взірець для наслідування, приклад для дітей. Успіх мовленнєвого розвитку дитини насамперед залежить від дорослих і зокрема батьків. Найпоширенішою помилкою у мовленні батьків є порушення норм української літературної мови. Вживання жаргонів і «модних слів» вульгаризують і збіднюють мову. Яскраве, виразне мовлення дорослих привертає увагу дітей, вони швидше навчаться говорити вірно, якщо будуть чути навколо себе правильну мову дорослих.
Не говорити поганих слів самому означає не боятися бути «білою вороною». Спробуйте вистояти у такій позиції. Ми не владні над мовою інших, але наша мова нам підвладна. Це – наше дзеркало, і нехай воно буде чистим. Можна позбутися звички засмічення мови словами-паразитами. Це – перестати лаятися самому, читати класичну літературу, запам’ятовувати вірші та афоризми. Цю літературу можна взяти з фондів бібліотеки-філіалу №5. Впливати на тих, хто лихословить, слід власним прикладом високої мовної культури.
Тож, бережімо рідну українську мову, шануймо і розвиваймо, дбаймо про її чистоту і красу, намагаймося говорити один одному лише гарні слова, тоді й світ навколо стане кращим, добрішим.