13 березня 2022 року під Білогородкою на Київщині російські війська не змогли форсувати давньоруські Змієві вали.
Хтось чув про ці давні фортифікаційні споруди, а хтось навіть і бачив видовжені земляні насипи на Київщині, Житомирщині, Черкащині чи Полтавщині. Непоказні зовні насипи, які й досі де-не-де височать серед лісів Середньої Наддніпрянщини, мають цікаву історію… Їх назва пов’язана з народною легендою про ненажерливого Змія, який, за однією версією, був приборканий кожум’якою на ім’я Микита чи Кирило, або, за іншою, двома ковалями, яких інколи називають святими Кузьмою і Дем’яном чи Борисом і Глібом. Герой чи герої впрягли Змія у велетенський плуг, яким було проорано величезну борозну – так утворився вал, що й був названий Змієвим.
Переважна більшість істориків, археологів та краєзнавців схиляються до того, що основна частина валів була збудована за правління київських князів Володимира Святославича та Ярослава Володимировича (Мудрого) наприкінці X – на початку XI ст., коли посилилися напади печенігів на південні кордони Русі, і захист держави від кочовиків став першочерговим завданням. Єдиним успішним способом оборони проти печенігів був пасивний, тому людські й матеріальні ресурси з усієї території Київської держави були спрямовані на будівництво грандіозної системи оборони, що складалася з фортець, де стояли постійні залоги, курганів для спостереження за місцевістю та кількох ліній валів.
Ретельні дослідження дозволили реконструювати початкові траси валів і встановити, що їхня загальна довжина становила 969,5 км, з яких на місцевості простежується тепер лише четверта частина. Вали не були призначені для безпосереднього ведення бойових дій; їхнім завданням було затримати ворога, позбавити його головної переваги – швидкості та раптовості, виграти час для збору війська, не дати противнику можливості уникнути зустрічного бою.
Розкопки виявили, що Змієві вали були збудовані із застосуванням дерев’яного каркасу, який мав два різновиди. Перший – зрубна конструкція – стіна з чотиристінних зрубів, що поставлені в один або декілька рядів, заповнені землею і мають зовнішні земляні відкоси. У початковому вигляді таке укріплення виглядало як вал висотою до 3,5 м, над яким височіла дерев'яна стіна. Другий різновид – перекладна конструкція, яка складалася з ярусів поздовжніх і поперечних колод, засипаних землею. Первісно таке укріплення мало вигляд валу з дуже крутими схилами висотою до 3,5 м, а іноді не нижче 3,7 м.
Свого часу Змієві вали захистили Київську Русь від спустошливих печенізьких набігів... Лінії цих валів збігалися з оборонними лініями пізнього Середньовіччя чи Нового часу. Навіть перед Другою світовою війною Київський укріпрайон проходив по тих же місцях: бункери і кулеметні доти вбудовувалися прямо в Змієві вали.
До сьогодні Змієві вали збереглися тільки на окремих ділянках, головним чином у лісах. Висота насипів сягає 1-2,5 м, а ширина в нижній частині – 8-14 м. Вали супроводжуються ровами, з яких бралася земля для насипів і які утворювали додаткову перешкоду для ворога.
«Під Білгородкою орки вперше дізнались про історію Русі на власному досвіді. Орковська техніка не змогла форсувати Змієві вали. Давньоруські оборонні системи проти Орди – 2000 років гарантії!» – йдеться у повідомленні Сухопутних військ ЗСУ.
Слава Україні!
Героям слава!