Українська пісня. Вона є однією із святинь нашого народу, його найціннішим духовним скарбом, гордістю і красою, геніальною поетичною біографією. Українська пісня, як найдорожча реліквія, передається від покоління до покоління. Саме пісня супроводжує українця від колиски до останнього дня.
Працівники бібліотеки-філіалу №13 пропонують своїм користувачам ознайомитися з українською народною піснею, яка завжди лунає в житті кожного з нас. Українська народна пісня – різновид народної музики українською мовою. Українську народну пісню називають також співанкою. Про народну співанку, що існувала в найдавніші часи на території України, нам сьогодні можна дізнатися зі старовинних обрядових пісень.
Першотворці народних пісень, як правило, невідомі, або взагалі не можуть бути визначені через колективне авторство. Народна пам'ять зберегла лише деякі імена авторів пісень, які стали народними. Маруся Чурай - «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці», «Засвіт встали козаченьки», «Реве та стогне Дніпр широкий» - Тарас Шевченко, «Ніч яка місячна» Михайло Старицький.
У XVIII ст. українські пісні вже широко займають місце у численних збірниках, співаниках тощо, не тільки рукописних, а й друкованих.
Загалом, українська народна пісня буває різною. Вона може бути календарно-обрядовою (зимового, весняного, літнього циклу); родинно-обрядовою (весільні, колискові, плачі й голосіння); соціально-побутовою (козацькі, чумацькі, кріпацькі пісні).
Всі пісні які ми отримали від наших попередніх поколінь, які переспівані вже неодноразово, ми повинні зберегти та передати нашим майбутнім поколінням. В цих піснях життя та доля нашого народу, його біль та радість.