З кожним роком День Св. Валентина все більше популяризується в Україні. І не дивно, адже українці таки вміють кохати по-справжньому. Та й якби не кохання – хіба мали б ми такі видатні твори вітчизняних класиків як «Ніч яка місячна» Михайла Старицького чи зворушливі листи Симоненка до дружини Люсі.
Михайло Старицький – Софія Лисенко
…На календарі був 1862 рік… Молодих Михайла та Софію обвінчав батюшка, додавши два роки Софії й один рік Михайлу… Але все починалося зовсім не так.
У 1860 році Михайло Старицький повертається в рідне село Кліщинці (тепер Черкаська область) і тут уперше закохується. 21-річний Михайло побачив на вечорницях надзвичайно вродливу дівчину Степаниду. Кілька вечорів закоханий не бачив дівчини, а потім пішов до неї додому і попросив у її батька дозволу на зустріч. Під вербами, коли він чекав на кохану, у голові Михайла народилися рядки: «Ніч яка місячна, ясная, зоряна, видно, хоч голки збирай. Вийди, коханая, працею зморена, хоч на хвилиночку в гай». Михайло зустрівся зі Степанидою, освідчився їй, але дівчина зізналася, що вже засватана. Ця звістка настільки вразила хлопця, що він захворів… З Полтави кличуть лікаря. Згодом юнака забирають у свій маєток Лисенки і доручають доглядати за хворим рідній сестрі Миколи Лисенка – Софійці. Між ними спалахує кохання. Як виявилося, Софійка з самого дитинства була закохана у троюрідного брата. Вони прожили щасливе життя. Дружина Софія назавжди залишилася Михайлу Старицькому вірним другом, порадником і цензором.
Панас Мирний – Олександра Шейдеман
Олександра Шейдеман – русява дівчина зі світлими очима – кохана письменника Панаса Мирного, випускниця Полтавського інституту шляхетних дівчат. Він познайомився з нею на «літературних суботах» у етнографа і статиста Віктора Василенка. І на 40-му році життя закохався «зо всім палом своєї палкої натури». У листі, де значно молодша Олександра повідомляє коханому про свою згоду стати його дружиною, читаємо: «Ти свята людина, саме свята, і невже мені, грішниці, випало таке щастя й честь бути твоєю дружиною». Вінчалися молоді у церкві Успіння Пресвятої Богородиці у Карлівці.
Василь Симоненко – Людмила Симоненко
Напевно, найромантичнішою частиною української літератури можна назвати листи Василя Симоненка до дружини Люсі. Кохання всього свого життя письменник зустрів на практиці у редакції видання "Черкаська правда" – це була молоденька кур'єрка Людмила (Люся). Дівчина одразу заполонила серце не тільки юного Василя, а й його приятеля Станіслава Буряченка. Станіслав потім згадував: "Очевидно, Вася більше припав їй до серця. Якось, повернувшись з відрядження, почув від нього вбивчу для мене інформацію: Славко, можеш мене вітати. Одружуюсь". Через навчання та військову службу Василя Симоненка вони з дружиною часто не бачились. Однак письменник постійно нагадував про своє кохання віршами, в яких називав її: "Малюся", "Мила моя дівчинко" та "Малеча". До сьогодні збереглися близько двадцяти його листів. Скільки любові вміщено тільки у ці рядки: "Цілую з першого рядка, бо до останнього не втерплю – дуже скучив". «Я втопився в твоїх синіх очах…», «Скучаю за синіми очима», «Передаю кошик поцілунків».
Цей допис підготували бібліотекарі бібліотеки-філіалу №11 Полтавської міської ЦБС.
