«Сім’я сидить за столом, вечеряє, – вже й кутя, й узвар на столі. В хаті так ясно, світло горить якось надзвичайно весело і разом урочисто. Вся сім’я гомонить, кожному хочеться сказати щось радісне, кожний почуває себе щасливим і повним надій, хоч ніхто не знає, чого, власне, сподівається він і чи справдяться його надії… Тая радість перелітає з одного обличчя на друге, мигтить, мов зірниця, в очах, бринить чарочками, лунає в дзвінкому дитячому сміхові. І гомін, і сміх; але не той-то буйний, непевний гомін, коли люди гомонять і сміються надто голосно, щоб заглушити своє горе й сльози, – ні, се гомін спокійний, хоч і веселий. Як любо, урочисто-спокійно лунає те спільне: «Святий вечір!.. Будьмо здорові з святим вечором!» – рядки з образочка «Святий вечір!» Лесі Українки.

1

Ізидора Косач-Борисова, наймолодша  з дітей родини Косачів, згадувала: «У нашій рідній хаті завжди дотримувалися українських традицій зі святкування Різдва Христового. Леся і всі ми любили наші звичаї… 

На Волині (Колодяжне) до нас приходили і колядувати, й щедрувати, а також на Новий рік діти ще й посівали зерном. Деякі гуртки з вертепом приходили. Цікаво, що все те дійство з вертепом збереглося таке, як в давні часи, як ото бурсаки ходили з вертепом. Приходили на Різдво й з «Козою», і то нам усім було так весело дивитися, як «Коза» (хлопчик у вивернутому хутром наверх кожусі) різні штуки показує… А тоді поводир поздоровляв нас з святами, бажав здоров’я і всякого гаразду, а ми обдаровували їх ласощами (горіхами, медівничками, яблуками, цукерками) й також здоровили колядників з святами та дякували, що до нас завітали…

У Києві теж ходили колядувати, бували зрідка й з вертепом, а частіше тільки зо звіздою. У Києві й ми ходили колядувати (сестри мої, брат і я) з гуртом інтелігентної молоді-студентів та інших до знайомих українських родин. Нас гостили і давали гроші, бо ми збирали на якусь благородну ціль, наприклад, пам’ятаю, що на Різдво 1907 року ми колядували на придбання книжок до бібліотеки київської «Просвіти»…

У місті Гадяч, на Полтавщині, дуже довго зберігались стародавні колядки… нам було дуже приємно, як почали до нас іти колядники, та таких гарних стародавніх колядок нам співали, що я ще не чула раніш, а мама втішалася згадуючи, що так ще й тоді колядували на Полтавщині, коли вона була малою…».

2

Лесі рідко доводилося саме на Різдво бути вдома, де на свята щороку збиралася велика родина Косачів. На зиму вона була змушена виїжджати десь у теплі країни. Та перебуваючи на чужині, думкою линула до рідного краю з його прадавніми звичаями. Зберігся її лист до мами з Кавказу, в якому Леся пише, як їй сумно, що ані колядок, ані щедрівок вона не почула там, і Святвечір не мав там тієї, такої милої усім урочистості.

Цей допис підготували бібліотекарі бібліотеки-філіалу № 1 Полтавської МЦБС. 

Будьмо здорові зі Святим вечором!