Мабуть, усі ще з дитинства пам’ятають ці віршовані рядки, а сучасні діти й нині залюбки підспівують, щойно зачують мелодію Леоніда Бекмана. Розпочалася ж ця історія далекого 1903 року, коли у грудневому номері журналу «Малютка» було надруковано вірш, підписаний псевдонімом А.Е. (ім’я автора – Раїса Кудашева – з’явилося при черговому перевиданні аж 1941 року). Музика ж до вірша була написана за два роки – 1905-го. Оригінальний вірш був доволі довгим і складним за розміром, у ньому детально описувалось оздоблення ялинки, вдячний хор дітей, тому композитор залишив лише рядки, написані простим чотиристопним і тристопним ямбом, – про зайчика та вовка, про заметіль і мужичка, про радість дітлахів… Пісня та вірш перекликалися з німецькою різдвяною піснею «О, ялинко!».

Український варіант «Ялинки» належить перу Івана Неходи. Поет і книговидавець Іван Малкович відгукнувся так: «Іван Нехода зробив з цього абсолютно новий твір, це не був переклад, це не був переспів. Це була нова історія…».

А хтось, можливо, згадає ще одну «Ялинку». «Ялинку» Олександра Олеся…

Погодьтесь, такий варіант історії про ялинку та зайчика куди оптимістичніший! І ялинка на місці, і зайчику є де сховатись, і нам буде чим милуватись…  Вперше «Ялинка» Олександра Олеся побачила світ у Відні 1924 року, а написав цього вірша поет для свого сина – Олега, Лелеченька, Лютика… Олега Ольжича.  Твори опального Олександра Олеся довго не друкувались в Україні, бо їхній автор вважався «ворогом народу». Часто, не знаючи навіть імені автора, дорослі читали своїм діткам «Ялинку», відшукуючи в пам’яті рядки вірша зі свого далекого дитинства…

Знаймо, бо ми того варті! Читаймо, бо ми того варті!

Раз «Ялинка», два «Ялинка»… Бібліотекарі бібліотеки-філіалу № 1 Полтавської МЦБС запрошують усіх охочих до читання полтавців – колообіг книг та читачів розпочався – книгозбірні міста відчинили свої двері ще 2 січня та працюють у звичному режимі.

P.S. Жодна ялинка під час святкового оформлення бібліотеки не постраждала.