27 листопада виповнюється 120 років з дня народження українського поета другої хвилі еміграції, перекладача, редактора, педагога Михайла Ореста (Зерова). Працівники бібліотеки-філіалу № 7 підготували інформацію про нашого земляка, ім'я якого відоме не тільки на Полтавщині та Україні, а й за кордоном.

Михайло Орест – це творчий псевдонім Михайла Костянтиновича Зерова. Він народився 27 листопада 1901 року в Зінькові на Полтавщині, в багатодітній родині колезького радника та педагога Костянтина Зерова, з якої вийшов також яскравий та трагічний лідер українського літературного неокласицизму Микола Зеров. З 1924 року Михайло Орест жив у Києві. Після закінчення Київського інституту народної освіти певний час учителював – і, звісно, шукав власний шлях творчого самовиразу. Пристрасть до віршування виявилася в ньому рано, а захоплення східною філософією, особливо буддизмом та індуїзмом, надало особливих рис його поетичному стилю.

1Родина Зерових, 1918 р.

Але творча доля, як і людська, в Михайла Ореста складалася нелегко. Почавши віршувати ще за років студентства, Михайло Орест не видав за життя в Україні жодного рядка: він був людиною цілковито антирадянською за внутрішнім складом, і його поезія – як органічне продовження особистості – не просто не була суголосною, а геть дисонувала з поезією, яку культивували прорадянські митці…

Цей внутрішній опір сильної людини відчувався владою, й Михайла Ореста не оминули репресії сталінського режиму: двічі поета було заарештовано, він деякий час прожив у таборах. Під час Другої Світової війни потрапив у полон, опинився у Вінниці, потім – у Львові, згодом – в таборі біженців у місті Авґсбурґ у Баварії. По війні залишився в Німеччині, де відчув звільнення від задухи тоталітарного режиму й нарешті почав публікувати свої вірші.

Загалом у Михайла Ореста вийшло п’ять поетичних книжок: «Луни літ», «Душа і доля», «Держава слова», «Гість і господа», «Пізні вруна». Останню посмертну збірку «Пізні вруна» підготував уже не автор, а поет, прозаїк та літературознавець Ігор Качуровський і опублікував її в Мюнхені 1965 року.

0

«Поет лісу» – з такою характеристикою, за спогадами сучасників, мріяв Михайло Орест залишитися в пам’яті читачів. Поряд з Рільке та Георге, чиї твори він блискуче перекладав, Михайла Ореста (Зерова) деякі дослідники впевнено вважають пізнім яскравим європейським символістом. Він – поет глибокої думки і неймовірної культури поетичного мовлення, мислення й форми. Блискучий перекладач, він робив вишукані переклади творів з німецької, французької, англійської, італійської, іспанської, португальської, польської та російської мов.

Михайло Орест помер в Авґсбурзі в 1963 році. Він жив і працював з Україною в серці, чекав і вірив, що настане час – і Україна стане самостійною державою, де пролунають його заповітні слова, якими відкривається збірка «Луни літ»: «Я вернувся до тебе, отчизно моя!»