Так повелось ще здавна, що дуб садили на честь знаменних подій, на честь видатних людей, пов’язаних з краєм. В нашому мальовничому, всьому в садах краї, була величезна кількість, майже 100 могутніх велетнів, живих пам’ятників – дубів зі столітньою історією: 450-річний дуб на вул. Садовій; на Івановій горі 110-річний; дуби на честь І. Котляревського, М. Гоголя, Т. Шевченка; на бульварі Котляревського було майже 60 дубів; були дуби, присвячені Лялі Убийвовк, Панасу Мирному та багато інших.

Полтавцям пощастило мати ще одну «живу пам’ятку» Кобзареві.

18 травня 1861 року, під час перепоховання Тараса Шевченка на Чернечій горі, в полтавському приватному саду І. М. Гуссона посадили дуб (на околиці Павленок за р. Тарапунька). Це зробили представники полтавської громади на спомин про перевезення тіла поета в Україну. Навіть деякий час, тогочасна адміністрація міста виділяла значні кошти на утримання саду, де знаходився Шевченків дуб. З того часу це дерево відоме, як Тарасів дуб — пам’ятка природи, один з живих пам’ятників Т. Г. Шевченку в нашому місті. У 60-х рр. минулого століття відбулося «перевідкриття» могутнього пам’ятного велетня поважною комісією з  філологів, науковців музеїв, письменників, архітекторів.   

Усі покоління доглядали та оберігали цього кремезного велетня із зеленою «шапкою». Зараз до нього полтавці приносять квіти, тут читають поезії Кобзаря, жителі міста та бібліотекарі вшановують Великого Сина українського народу.

Сучасна молодь також шанує та пам’ятає заповіти Кобзаря. Колектив бібліотеки-філіалу №3 пишається тим, що активна наша читачка, Токар Кристина - студентка Полтавського юридичного коледжу ім. Ярослава Мудрого,  виборола ІІІ місце на фінальному етапі Міжнародного мовно-літературного конкурсу учнівської та студентської молоді імені Тараса Шевченка.