Як окинути поглядом творчий шлях поета? Чи літами вимірюються такі шляхи? Може, кількістю виданих поетичних збірок, написаних поезій, набраних знаків з пробілами? Чи вимірюються творчі шляхи взагалі?..
Писати Іван Малкович почав рано, в десять років навіть зробив першу власну книжечку – виходить вже 50 років тому мав перше своє «вибране» видання: віршики, казочка про двох братів, а наприкінці – пісні з власноруч розкресленими нотами…
Закінчивши музичне училище по класу скрипки, Іван Малкович все ж обрав літературу – чи може, то вона його обрала... На всеукраїнському літературному семінарі в Ірпені таємним голосуванням кількох сотень літераторів дев'ятнадцятирічного Малковича було обрано «Найкращим молодим поетом». «Увесь літературний Ірпінь кілька днів величав мене «королевичем молодої поезії», тож моєму юнацькому щастю не було меж...».
1984 року побачила світ його перша поетична збірка «Білий камінь», в рецензії на яку Ліна Костенко назвала поета «найніжнішою скрипкою України». Літературно-історичний контекст 80-х років ХХ століття щонайменше сприяв появі книг подібного штибу – переповнених тремкою і боязкою ніжністю до всього сущого. «Якби Маленький Принц із казки Екзюпері писав вірші, то вони були би точнісінько такими за настроєм і тоном, як ранні вірші Малковича,» – так одного разу сказав український поет Кость Москалець.
Здавалося б, улюбленцеві муз негоже братися до буденної роботи. А от Іван Малкович за першої ж змоги, ще 1992 року, заснував перше приватне видавництво незалежної України. І спромігся – без перебільшення – на культурне диво. Ідея створити видавництво не була бізнесовою – Малкович хотів видати свою українську абетку, якої у 90-ті на ринку просто не було. «Вона повинна була починатися не з «акули», не з «автобуса» чи «акваріума» – я хотів почати з «ангела»», – згадує Малкович. Від Ангела до Янгола… Вже кілька поколінь українських дітей виросли з книжками, на яких стоїть веселий логотип «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА». Казки, улюблені вірші, переклади класики… Зараз Іван Малкович видає і дорослі книги…
2017 року поет отримав національну премію імені Тараса Шевченка в номінації «Література» за книгу поезій «Подорожник з новими віршами». Тоді запальна промова Івана Малковича про Шевченка і мовну політику України вразила багатьох своїми смислами та сміливістю: «Мова – найважливіший маркер національної самоідентифікації. Може видозмінюватися прапор, герб, і навіть, на превеликий наш жаль, територія, але, як цитувала Леся Українка слова ірландця Томаса Девіса: «Нація повинна боронити свою мову більше, ніж свою територію»... Тут, між цим небом і цією землею, народилися такі слова, як жито, Дніпро, човенце, мрія, і тисячі інших прекрасних слів. І тут все наладиться лише тоді, коли українська мова лунатиме всюди, коли ми перебуватимемо в океані рідної мови...».
Іван Малкович любить означувати життя як мандрівку, шлях, дорогу зустрічей і прощань, колекціонування досвіду щасливого й гіркого. Він приваблює своєю повсякчасною готовністю брати на себе відповідальність, готовністю до конкретних справ: «Попри всі розпачі, якщо щось можеш робити – роби… Змінити може, коли ти зробиш щось важливе, хай і не таке й помітне на перший погляд. Я сам для себе шукаю позитиву, а знаходячи, намагаюсь ним поділитися з якнайбільшою кількістю людей. Я вважаю, що тільки так можна виживати й боротися і, не піддаючись, робити своє, робити ще краще. Дивлюся, де можу бути найкориснішим, адже здається, що ти плекаєш сад, а насправді ти просто рятуєш його. І сам себе. Садівник, який, рятуючи сад, рятує сам себе».
Цей допис з нагоди ювілею Івана Малковича підготували бібліотекарі бібліотеки-філіалу №1 Полтавської МЦБС. Сьогодні, 10 травня 2021 року поету виповнилося 60 років.
Многая літа!!!