Ми щодня зустрічаємо Лесю Українку в пам'ятниках і назвах вулиць, на купюрах і в шкільних кабінетах. А яким щодня бачила світ сама Леся? Що вона любила, з чого сміялася й за чим сумувала, про що писала листи рідним, з ким дружила?.. Бібліотекарі бібліотеки-філіалу №1 Полтавської МЦБС продовжують серію дописів з нагоди ювілею Лесі Українки.

150-річчя з дня народження видатної поетеси, письменниці та перекладачки стало для українських дослідників та письменників поштовхом до підготовки нових сучасних видань, присвячених її життю та творчості. Видавничо-освітній проект «Портал» підготував книжку «Леся. Мандрівний клубочок» Наталки Малетич.

Це незвичайне нон-фікшн видання для підлітків з яскравими та стильними ілюстраціями художниці Маші Фої, на сторінках якого – зовсім інший образ письменниці, живий та привабливий, замість забронзовілого й ідеалізованого… 

Така собі систематизована «абетка лесезнавства». Про все на світі, стисло, коротко, без зайвих деталей. Про зовнішність і про риси характеру, про подруг, з якими Леся найбільше спілкувалася і про кумедні прізвиська для братів-сестер, про домашнє навчання і про стильні вбрання, про нехіть до публічних виступів і про походи на вистави та концерти, про те, як вона заробляла репетиторством і про творчість, про мандри Україною та світом і враження від них, про болюче лікування, операції та відновлення після них… Про життя…

1

Вона була такою ж дитиною, як і всі, мала власні уподобання, коло друзів, закохувалася, читала книжки, малювала, любила квіти (до речі, її улюбленою квіткою була конвалія), варила варення і дбала про молодших сестер і брата, коли мама бувала у від’їзді. Але водночас ще в підлітковому віці перекладала Гомера, написала підручник з історії Стародавнього світу, щоб молодші сестри мали з чого вчитися. Тобто була і звичайною, і дуже особливою водночас. Тепер її однозначно назвали б вундеркіндом, адже читати навчилася в чотири рочки, а в п’ять написала свого першого листа…

«Леся. Мандрівний клубочок»  – чому саме така назва книги? Бо Леся сама себе так називала – boule vagabonde. Вона казала, що є клубочком, що має увесь час котитися, рухатися по цілому світу... Щодо прізвиськ, то в родині Косачів було прийнято їх давати всім – часом пестливі, часом іронічні, як-от сестру Оксану через непростий характер часто називали Уксусик. Лесю мама називала Зея, Зеєчка, Зеїчок – від назви сорту кукурудзи «зея японіка», рослинки такої ж тендітної, якою була Леся. Наймолодших косаченят називали неграми-тиграми. Ізидору Леся називала Дроздиком, Білою Гусінькою. А ще, виявляється, Леся ніколи не мала ляльок. Оскільки в неї був брат, старший на два роки, то ігри здебільшого були хлопчачі: вони разом бігали, лазили деревами, розігрували лицарські ігри, грали у домашній театр, зокрема ставили сцени про Робінзона Крузо, де Леся була П’ятницею. Їх разом з братом Михайлом навіть спільним ім'ям називали – Мишелосія, такі вони були нерозлучні… 

Можливо, саме з цієї книги і варто розпочати знайомство наймолодшого покоління українців з Лесею? Відкривати йому живу, жваву, енергійну, різнопланову, шляхетну й елітарну Лесю Українку. Щоб знало про неї майбутнє покоління не лише як про зображення на двохсотгривневій купюрі.

Читаймо, бо ми того варті!