«Не для слави, а для людей» - ці прості, але глибокі за змістом слова характеризують усю діяльність українського письменника Леся Семеновича Мартовича. З нагоди 150-річчя від дня його народження працівники бібліотеки-філіалу № 7 підготували факти з життя письменника.
Лесь Мартович пройшов тяжкий, але чесний життєвий шлях. Його життя і самобутня творчість органічно пов’язані з чарівним куточком української землі у межиріччі Черемоша і Прута. В селянській родині цього чудового краю 12 лютого 1871 року народився Лесь Мартович.
Батько його був писарем і вирішив за всяку ціну дати синові добру освіту. Вчився Лесь у сільській школі. Після її закінчення він вступив до польської гімназії в Коломиї. З 1892 року навчався в Чернівецькому університеті на юридичному факультеті, а в 1895 році склав перший юридичний іспит та одержав право працювати помічником адвоката. Почалася його довга мандрівка провінційними містечках Галичини. Сіре життя галицької провінції, нудьга, а згодом і серйозна хвороба встали на шляху майбутнього письменника, але він все ж не покидав мрії про літературу.
В 1898 році Лесь Мартович переїхав до Львова. З цього часу він систематично публікував свої твори в галицьких газетах та журналах. В 1900 році у Львові вийшла перша збірка оповідань письменника «Нечитальник», в 1903 році вийшла друга збірка під назвою «Хитрий Панько», в 1905 році третя - «Стрибожий дарунок» та інші оповідання.
В 1909 році Лесь Мартович склав іспити за університетський курс, а навесні 1914 року, вже будучи тяжко хворим, одержав наукову ступінь доктора права. За своє життя письменник написав 27 оповідань. Основною темою його творів було нужденне життя трудового українського селянства Галичини в умовах соціального і національного поневолення, а також твори з життя інтелігенції, які написані в дусі гострої, їдкої, викривальної сатири. Будучи юристом, Лесь Мартович чимало уваги приділив викриттю суду як засобу пригноблення трудящих.
Останні роки життя Лесь Мартович жив у селі Улицькому. Стан здоров’я письменника так погіршав, що він уже був не в змозі виконувати службові обов’язки. В ці роки написана його найбільша повість «Забобон». Широка, правдива картина суспільного життя Галичини змальована в повісті з позицій людини, яка ненавидить і засуджує поміщицький лад. Письменник разом з народом, який, зносячи страшне лихоліття, зберігає оптимізм, силу духу, волю до боротьби, віру в краще майбутнє.
Злигодні Першої світової війни остаточно підірвали слабке здоров’я письменника. Взимку 1916 року його шлункова хвороба раптово загострилась і 11 січня 1916 року в селі Погариську на Львівщині на руках полонених солдат російської армії Лесь Мартович помер.