Бібліотека-філіал №4 на літературну онлайн-зустріч «Доля не вибирає… Пам’яті Василя Стуса» запросила прихильників творчості українського поета-дисидента  з Полтави, Києва, Волині, Миколаєва, Львова, Нового Роздолу та інших містечок, сіл України.

«… я сміливо йду за її (Долі) покликом, бо хочу бути гідним того народу рідного, який народиться завтра, скинувши з себе ганьбу вікового нидіння. І в тому народі я здобуду безсмертя». Учасники онлайн-зустріч говорили кожен про свого Василя Стуса: патріота, громадянина, романтика, поета, батька, чоловіка. Та кожна наступна розповідь, ніби продовжувала попереднього. Такий собі ланцюг поезій-спогадів-відчуттів, але міцний і нерозривний.

«Чотири літери як стиснута пружина,

Чотири літери як постріл в височінь..» Люда Пуляєва

«Він (Стус) – гора, на яку потрібно ще сходити і сходити… він у всьому був незвичайний. Таких чоловіків у кіно треба знімати …» Ірина Маркіна

«Я не співживу його віршами, але сталося набагато значиміше: я з ним – як з людиною-борцем, патріотом, особистістю» Таня Пилипець

«Як на мене, Василь Стус- культова постать в історії України» Валентина Семак 

«Поезію Стуса потрібно відчувати душею» Ніна Фулга

«У мене інший Стус: людина яка любить життя у всіх його проявах» Наташа Білута

«Как только я познакомилась с творчеством Василя Стуса, я сразу приняла его всем сердцем» Лариса Ожова

«Весь Стус у тому, що до кінця лишився НЕЗЛАМНИМ, лишився СОБОЮ. Не зрікся, не схибив, не відступив. А просто жив, любив і не набрався скверни...» Вікторія Піскова

А Василь Семенович  Стус іншим бути не міг. Для нього «жити на рідній землі і не мати змоги працювати для неї – то танталові муки…» і «жити у становищі зацькованого зайченяти, якому загрожує кожне шолудиве собача», то роль не для нього.  Не дозволив Стус зневажати себе, не втратив почуття власної гідності, за що і загинув. Та  залишив себе нам у віршах, спогадах… Зрозуміло, чому Василь Стус заслуговує на БЕЗСМЕРТЯ.