«Сиджу біля кожної квіточки – з натури малюю. Бо зірвана квітка – це вже не квітка. Клянуся, хоч на старості літ – та буду художником!» – писала колись Катерина Білокур.

Мабуть, немає в Україні людини, яка б не чула про цю самобутню художницю або не бачила її картин. 10 червня виповнюється 65 років від дня смерті майстрині пензля, тож бібліотека-філія №12 запрошує всіх небайдужих поціновувачів мистецтва згадати цю талановиту жінку. Адже квіти, намальовані Катериною Білокур, впізнають одразу: вони ніби ширяють у повітрі, випромінюють світло та створюють незабутнє враження.

Катерина Білокур – справжній самородок українського духу, уособлення таланту, наполегливості та любові до рідної землі. Недаремно видатний іспанський художник Пабло Пікассо, побачивши її роботи, високо оцінив творчість української мисткині, назвавши її художницею виняткового обдарування.

Дорога до визнання була для Катерини Білокур по-справжньому тернистою. Важка селянська праця, нерозуміння близьких, відсутність можливості здобути художню освіту – навіть фарб часто не вистачало. Але були талант, незвичайне бачення краси навколишнього світу та непереборне бажання творити.

Велику роль у долі художниці відіграв лист до відомої співачки Оксани Петрусенко, до якого вона додала невелику акварель із кетягом калини. Робота справила на співачку велике враження. Завдяки її підтримці про талановиту мисткиню дізналися в мистецьких колах Києва. Саме тоді Катерина Білокур отримала можливість уперше представити свої роботи широкій публіці.

У 1940 році її картини вперше експонувалися на обласній виставці в Полтаві, а згодом і в Києві. Так розпочався її шлях до справжнього визнання у світі мистецтва.

Міжнародне визнання прийшло до художниці у 1954 році, коли її твори були представлені на виставці народного мистецтва в Парижі. Її квіткові композиції вражали досконалістю, майстерністю та любов’ю до природи, привертаючи увагу відвідувачів і мистецтвознавців з різних країн світу.

Катерина Білокур прожила не надто довге життя, проте зуміла залишити по собі безцінну мистецьку спадщину. У кожній її роботі відчувається частинка душі художниці, її захоплення красою рідної землі та безмежна любов до життя.

Вона була сильною духом людиною і мала справжній Божий дар. Її картини життєдайні, щирі та вічні, як сама природа. Квіти не належать якомусь одному часу – вони живуть поза його межами. Так само живуть і картини Катерини Білокур, продовжуючи захоплювати та надихати нові покоління.