В цій публікації бібліотека-філія №12 прагне розкрити для читачів феномен постаті Павла Тичини — одного з найяскравіших і найоригінальніших поетів української літератури.
23 січня 1891 року в селі Піски на Чернігівщині в родині сільського псаломщика та вчителя безкоштовної сільської школи народився майбутній поет. Родина Тичин була багатодітною: у Григорія Тимофійовича та Марії Василівни було 13 дітей, з яких до дорослого віку дожило дев’ятеро. Читати й писати Павло навчився самостійно, підсідаючи до учнів, яких навчав у власній хаті його батько.
З ранніх років хлопець виявляв неабиякі музичні здібності — співав у хорі Єлецького та Троїцького монастирів у Чернігові. Згодом навчався в семінарії, а після її закінчення вступив на економічний факультет Київського комерційного інституту. Друкуватися почав ще у 1912 році. Під час навчання мешкав у Києві в Катерини Папарук, з донькою якої — Лідією — згодом одружився. Подружжя прожило разом усе життя.
Павло Тичина — автор численних поетичних збірок, поем, художніх перекладів, а також літературознавчих, мовознавчих і публіцистичних праць. В історію української літератури він увійшов як поет-новатор, який збагатив лексику, ритміку та музично-образні можливості української поезії, створивши унікальний стиль, що дістав назву «кларнетизм». Його поезія надзвичайно музична, насичена зоровими, слуховими й емоційними образами.
Сучасники згадували Тичину як романтика, мрійника й водночас тривожну, дуже чутливу людину. У ранній творчості поета слово звучить, мов музика: «Ви знаєте, як липа шелестить», «Де тополя росте…», «Що місяцю зіроньки кажуть ясненькі». Подіям січня 1918 року він присвятив вірш «Пам’яті тридцяти», увічнивши подвиг київських студентів, загиблих під Крутами, захищаючи Українську Народну Республіку.
Знаковою подією в українській літературі став вихід першої поетичної збірки Павла Тичини «Сонячні кларнети» (1918). Видана за сприяння А Ніковського, вона стала явищем не лише національного, а й європейського масштабу. Сповнені віри в життя, людину й рідний народ, ці поезії одразу поставили 27-річного автора поруч із провідними митцями українського відродження.
Попри тематичну й стильову розмаїтість, поезія Павла Тичини є надзвичайно цілісною. В її основі — глибока любов до України, її мови, культури та народу. Йому належить 15 поем, серед яких особливе місце посідає поема-симфонія «Сковорода». Її провідні мотиви — пошуки внутрішньої гармонії, шлях до духовного прозріння. Це своєрідна лебедина пісня митця і водночас книга його життя, адже працював над нею поет упродовж десятиліть, так і не завершивши остаточно.
Відомо, що Павло Тичина постійно займався самоосвітою та володів понад 20 іноземними мовами. Він був доброю, щирою людиною, ніколи не вирізнявся зверхністю чи пихою. Його творчість вивчається у школі й донині знаходить живий відгук у серцях читачів різних поколінь.
Щиро віримо, що найзаповітніша мрія Павла Тичини — бачити український народ щасливим — обов’язково здійсниться.