Сьогодні, коли Україна знову виборює свою свободу, пророчі слова Тараса Шевченка звучать гостріше, ніж будь-коли. Усім відомі з дитинства рядки: «Як умру, то поховайте...» лунають не як заповіт померлого, а як маніфест живих. 

Минуло понад 180 років відтоді, як були написані ці слова, а вони й досі б’ють у саме серце, нагадуючи нам, хто ми є і за що стоїмо. Його рядки — це не наказ на смерть, а заклик до народження нової, вільної нації: «поховайте та вставайте», «кайдани порвіте» — слова, сказані тоді, коли про волю лише мріяли. Сьогодні ж ми ці кайдани розриваємо. Це — географія духу: «серед степу широкого, на Вкраїні милій», і ми не віддамо жодного сантиметра цього степу. Це — про гідність: «в своїй хаті своя й правда, і сила, і воля» — шевченкова формула нашої незалежності в часи, коли про неї боялися навіть думати. Це — голос воїна: кожен наш захисник є виконавцем Тарасового Заповіту.

Цей вірш об’єднує. У кожному його слові відчувається незламний дух, який неможливо окупувати чи знищити - вони пророчі - «борітеся — поборете!».

«Заповіт» — це не просто віршові рядки. Це наш генетичний код, який передається від покоління до покоління у боротьбі за світле майбутнє «в сем’ї великій, в сем’ї вольній, новій».

Сьогодні Тарас дивиться на нас із портретів — у військовій формі, з муралів звільнених міст, із дитячих малюнків. Він — серед нас… 

Щоб показати всьому світу: ми пам’ятаємо, ми виконуємо, ми переможемо, відвідувачі бібліотеки-філії №3 провели флешмоб «Через віки лунає Тарасів «Заповіт»».

Любов поета до України була настільки великою, що вона й досі зігріває наші серця і серця мільйонів людей у всьому світі, які підтримують нашу боротьбу: «Свою Україну любіть. Любіть її… во время люте, в останню тяжкую минуту за неї Господа моліть».

Нехай безсмертне слово Кобзаря лунає в кожному домі, на кожній вулиці, у кожному серці. Нехай голос Тараса звучить гучніше за вибухи, нехай він надихає кожного воїна, кожного волонтера та кожного з нас. Його слово — це наша впевненість у Перемозі!