Хустина… Звичайна українська хустина. А скільки в ній таємничості! У хустці, як і в жінці, закодовані краса, чарівність, вічність життя й кохання. Сьогодні яскраві хустки знову повертаються в моду: вони підкорюють не лише українок, а й модниць усього світу.

День української хустки — неофіційне свято, яке щороку відзначають 7 грудня, щоб зберегти давні традиції та жіночу культуру нашого народу.

Повернімося до забутої жіночої містики…

Можливо, й у вас є стара бабусина хустка, що зберігає тепло і домашній затишок, але ви навіть не здогадуєтесь, яким скарбом володієте. Загорніться в неї або просто візьміть у руки, заплющте очі — і прислухайтесь до своїх відчуттів.

Хустка супроводжувала українців упродовж усього життя — від народження й хрестин до поховання та поминання. Нею обдаровували кумів під час хрестин і весілля. Для жінки хустка була оберегом, адже захищала її волосся від злого ока.

Вишитою власноруч хусткою дівчина перев’язувала хлопця, який ішов до війська, — щоб легким був його шлях, щоб він швидше повернувся додому і не забував на чужині її кохання. Якщо козак гинув, цією ж хусткою під час поховання прикривали йому очі, «щоб орел очей не виймав».

Хустка мала важливе значення і під час заручин: дівчина затикала її за пояс на знак згоди вийти заміж, нею перев’язували нареченого та сватів. На весіллі хустки використовували для дружб, наречених та родичок-жінок. Щоб життя було світлим, молодих заводили до хати й за стіл, тримаючи білу хустку.

Колір хустки також мав значення: молодиці носили білі або яскраві, старші жінки — темні, а вдови — лише чорні. Хустки різнилися й розміром: маленькі були буденні, а великі пов’язували на голову й закладали на грудях, щоб було тепліше.

Хустка — справжній родинний оберіг. Доньці — від мами, онуці — від бабусі. Ця традиція живе й сьогодні, свідчачи про єдність та міцність української родини.

Хочете дізнатися більше про українську хустку - завітайте в бібліотеку-філію №13 Центральної бібліотеки Полтавської МТГ.