8 червня виповнюється 170 років з дня народження Наталії Кобринської – письменниці, видавчині, громадської діячки та зачинательки українського жіночого руху.

Народилася Наталія Кобринська 1855 року в селі Белелуя на Галичині, в родині священика Івана Озаркевича. Її мати Теофілія походила з давнього українського роду Окуневських. Освіту Наталя здобувала вдома – спершу мала вчительку, далі навчалася безпосередньо у батька. Окрім рідної мови, вивчала польську, німецьку, французьку. Гарно малювала й грала на фортепіано.

Змалку вона обожнювала читати. Власне, саме любов до читання багато в чому й сформувала її – проштудіювавши твори провідних філософів, економістів та ідеологів того часу, Наталя натрапила й на тему боротьби за права жінок.

1874 року 19-річна Наталя вийшла заміж за теолога Теофіла Кобринського. Її обранець був шляхетний чоловік з ніжною душею, чудовий співак та композитор, що цікавився етнографією, записував народні пісні, колядки та перекази. Він усіляко сприяв інтелектуальному зростанню молодої дружини й цілковито прийняв її умови – повністю присвятити себе служінню народові. Таке служіння Наталя вбачала зокрема й у боротьбі за жіночі права. Це мало б бути довге, щасливе і плідне життя на благо людей, але у 1882-му Теофіл Кобринський несподівано помер.

Аби донька не занедужала з туги, батько відвіз її до Відня – вдихнути вільного європейського духу. Тут Наталя увійшла до товариства українських студентів «Січ», познайомилася з публіцистом, літературознавцем та громадським діячем Остапом Терлецьким, який істотно вплинув на її подальший шлях.

Саме він, оцінивши майстерність та емоційність усних оповідей Наталі, умовив її взятися за перо. І у 1883-му Кобринська пише перше своє оповідання «Пані Шумінська», перейменоване згодом на «Дух часу». Воно отримало загальне схвалення віденського товариства українців, й успіх надихнув Наталю писати далі.

Наталя остаточно вирішила: її життєва мета – реалізувати ідеї фемінізму через літературні твори. Провідною темою творчості Наталі стало становище жінок у суспільстві та шляхи його покращення. Своїми поглядами Кобринська випереджала навіть тенденції тогочасної Європи – звільнення українки від усталеної жіночої ролі, здобуття нею власного голосу і власних громадянських прав, зокрема на здобуття вищої освіти.

У листопаді 1884 року Наталія Кобринська, за підтримки Ганни Павлик та Людмили Драгоманової, провела у Станиславові установчі збори «Товариства руських женщин» (у значенні – русинських). Там були видатні діячки та діячі того часу, зокрема й Іван Франко. А 8 грудня відбулися перші збори організації, на які до Станиславова приїхали близько сотні жінок із різних міст та сіл – переважно з Галичини. Наталія Кобринська стала першою головою товариства. Вона вела активну громадську діяльність, разом з Оленою Пчілкою заснувала альманах «Перший вінок» – антологію творів, написаних жінками. А згодом відкрила видавництво «Жіноча справа».

Шукаючи кращих умов для популяризації феміністичних ідей, Кобринська переїжджає до Львова. Тут вона сподівається знайти нових однодумниць, мати можливість видавати більше книжок. На жаль, цього не сталося – львів’янки виявилися не готовими й духовно незрілими до ідей жіночого руху.

Розчарована, Кобринська повертається до Болехова. Останні роки життя вона провела в голоді та злиднях. Повертаючись зі Львова, письменниця в дорозі заразилася тифом й померла 22 січня 1920 року. Похована в місті Болехів на Івано-Франківщині.

Ольга Кобилянська присвятила Наталі Кобринській один із найкращих своїх творів – повість «Людина». Українські письменники Галичини видали збірку творів, присвячених її пам’яті – «Першому українському борцеві за права жінки». А на її могилі зробили напис, як вона заповідала: «Мене вже серце не болить» (як боліло за долю українського жіноцтва досі).

Запрошуємо до бібліотеки-філії №7 Центральної бібліотеки Полтавської МТГ, щоб детальніше ознайомитися з життям та творчістю Наталі Кобринської.