За проектом «Незламні та хоробрі: письменники у ЗСУ»

«Ті, хто свободу «скуштували» бодай одного дня, вже не забудуть її смак»

Працівники Центральної бібліотеки Полтавської МТГ продовжують знайомити у публікаціях з незламними та хоробрими письменниками у ЗСУ, одним з яких був Тарас Матвіїв.

Тарас Тарасович Матвіїв («Сармат»; 18.02.1989-10.07.2020) — український журналіст, блогер, громадський діяч, учасник Революції Гідності, лейтенант 24-ї окремої механізованої бригади імені Короля Данила, Герой України, кавалер ордену «Золота Зірка» (2020, посмертно).

Тарас працював кореспондентом ТРК «Ера» (2011—2012) та телеканалу ТВi (2012—2013), блогером у низці видань, зокрема «Дивись. Інфо», LB.ua, «Львівська мануфактура новин».

Із 22 листопада 2013 року Тарас Матвіїв був учасником Революції Гідності та входив до складу 3-ї сотні Самооборони Майдану. Також Тарас був співкоординатором «Пошукової ініціативи» (організації, що розшукувала людей, зниклих під час Революції Гідності), членом громадської організації «Українська галицька асамблея», засновником громадської організації «Народний легіон».

У 2014 році, після початку антитерористичної операції на сході України, Тарас Матвіїв був добровольцем Окремої добровольчої роти «Карпатська Січ», воював у Пісках, а з грудня 2019 року служив командиром взводу у 24 ОМБр, виконував завдання на взводному опорному пункті «Сармат», захищаючи суверенітет та територіальну цілісність України. Батьки про те, що син воював, дізналися лише через півтора року. Він беріг їхні нерви, повідомляючи, що їздить у журналістські відрядження.

Загинув Тарас Тарасович 10 липня 2020 року, під час ворожого мінометного обстрілу позицій Об'єднаних сил поблизу с.Троїцького Попаснянського району на Луганщині, захистивши собою двох побратимів.

Зі слів мами Тараса, Валентини Матвіїв, після смерті свого сину у папці та ноутбуці знайшли багато неопублікованих його творів та роздумів, а ще окремий файл з переліком 51 мрії, де першою була «Перемога України», другою – «видати книгу з власними творами». Валентина Матвіїв втілила мрію сина, а також стала упорядницею і літературним редактором його книг «Мої думки. Ритмопроза» (2022) та «Мої думки. Проза» (2023).