Якщо пісня – душа народу, а танок – його характер, то народний одяг – це його зовнішність, приваблива і яскрава, вишукана і вибаглива. Традиції українського національного вбрання сягають глибин загальнонародної культури. Разом з історією народу зусиллями багатьох поколінь вони розвивались упродовж віків аж до початку XX століття, коли з причин політико-економічного та історико-культурного характеру народний одяг вийшов з широкого ужитку і зайняв, так би мовити, святково-ритуальну нішу.

Про витоки народного костюму українців від часів Київської Русі та одяг козацької старшини: побутове і святкове вбрання розповіла в бібліотеці-філії №3 під час авторського етнографічного костюмованого заходу «Краля, як ляля» етнограф, наукова співробітниця Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського, майстриня з виготовлення давніх українських уборів Катерина Штепа.

Під час своєї розповіді етнограф демонструвала зразки костюмів, як на слайдах так і на своєму одязі, адже вбрана була за модою часів Гетьманщини. Присутні, навіть змогли переглянути її власну невеличку колекцію з прикрас тогочасних краль.

В українському національному одязі відображено його магічну сутність, адже він є укриттям людини від впливів зовнішнього середовища: не тільки холоду, вологи, вітру, а й від злих духів і зурочення.

Наприклад, в народі й нині існує повір'я, що фартух захищає живіт жінки, особливо його рекомендували носити вагітним, щоб запобігти зуроченню майбутньої дитини.

Таку ж роль оберега відігравала вишивка. Недарма вважається, що вишивка – класичний вид українського народного мистецтва.

То хай ніколи не переривається та золота нитка життя, якою вишивали наші бабусі свою і нашу долю на рушниках! Збережемо ті надбання української культури, які ще можна зберегти, передаючи їх і знання про них із покоління в покоління!