Було це за царя Панька, як була земля тонка. Коли її брали у жменьку, то було видно дірку кругленьку… Чи замислювались ви над тим, що у прадавні часи такі звичні для нас казки навряд чи були розраховані на дитячу аудиторію? Казки – це первинно дорослі тексти, оскільки вони не стільки розважали, скільки пояснювали світ в усіх його проявах, формували загальні уявлення про світобудову. Казки були створені ще тоді, як казав Іван Франко, коли була «дитиняча ера» людства… Багато часу минуло відтоді, та від самого малку саме казка дає дитині перший поштовх до осмислення світу та людських взаємовідносин. Саме разом з казкою виникає перше свідоме осмислення правди й кривди, добра й зла, долі людської. Казка дає змогу дітям пізнавати світ серцем.

До бібліотеки-філії №1 Центральної бібліотеки Полтавської МТГ на етнографічну мандрівку «Сторінками українських народних казок», що підготували працівники бібліотеки-філії та завідувач сектору соціокультурної діяльності Центральної бібліотеки ПМТГ Олексій Орел, завітали хлопчики й дівчатка з пришкільного табору ЗОШ № 11.

Під час етнографічної мандрівки діти та дорослі дізнались багато цікавого. Зокрема й те, що в українців, попри розвинену усну народну творчість, не було традиції записувати тексти казок та легенд: історії передавались з уст в уста – таким чином дійшли вони згодом і до північних сусідів, які охоче їх привласнили і перекроїли на власний лад. Чи не найяскравіше свідчення цього: Ілля Муромець, Альоша Попович та Добриня Микитович, яких ми знаємо переважно в контексті російських казок… Говорили й про те, що сюжети казок в усьому світі часто мають спільні мотиви та схожих героїв. Проте, є персонажі, котрі зустрічаються тільки в українських казках. Як от Пан Коцький – старий кіт, якого господар вивів у ліс помирати, але замість того хитрий кіт непогано влаштувався, обдуривши всіх лісових звірів, та ще й узявши лисичку за дружину. Також автентичні українські герої – Івасик-Телесик, хлопчик, що втік від змія на крилах лебедя, та Котигорошко, який розібрався зі змієм по-своєму – одним ударом величезної булави. Українські казки дивовижним чином переплітаються не лише з казками інших народів світу, але й з поп-культурою. Ось, наприклад Ох – персонаж з однойменної казки: маленький, зелений, дуже розумний, наділений чарівною силою. До того ж – учитель, що бере собі в науку хлопця, з котрого за допомогою дуже жорстких (або ж навіть жорстоких) методів робить такого самого могутнього чарівника, як і він сам. Невідомо, чи, вигадуючи свого майстра Йоду, Джордж Лукас знав про українського Оха, але вийшло дуже схоже. Також діти вгадували назви казок, впізнавали за описом казкових персонажів, А ще разом складали казку. І тепер вони будуть розповідати дітям свою казку, як троє левенят ходили в гості до Тигра та отримали від нього чарівну «каструлю», за допомогою якої отримали смачний тортик та чайок. Наша усна народна творчість буде жити, доки живе та працює український народ!