Шевченківська премія-2024: ЛІТЕРАТУРА

У день народження Великого Кобзаря відбулася церемонія нагородження лауреатів Національної премії України імені Тараса Шевченка 2024 року. В номінації «Література» премією відзначили Ярину Чорногуз за книгу поезій «[dasein: оборона присутності]» та Дмитра Лазуткіна за поетичну збірку «Закладка»…

Поетка, бойова медикиня та розвідниця. Єдина жінка в 503-му батальйоні морської піхоти. Ярина Чорногуз: «[dasein: оборона присутності]». Ці тексти Ярина написала за півтора року ротації на фронті, значна частина якої припала на повномасштабну війну. Вибір без вибору. Пітьма і лють. Наша згода загинути. Наш вибір вбивати. Бій і порожнеча. Щоденні втрати. Втрати, які вже не рахують та не відчувають. Кордони землі, що впізнаєш навпомацки. Це своєрідні листи з фронту, листи з передової – листи про біль від утрати загиблих побратимів та посестер, листи про буття на війні тут і зараз, про усвідомлення та прийняття власного вибору піти воювати, листи про те, як виглядатиме світ після всього цього болю, що розриває зсередини. Листи про те, як виглядає оборона твоєї присутності в цьому світі.

якщо ми з тобою лишимося живі

я спробую вперше в житті

посадити рослину у ще

незаміноване поле

руками людини з міста

яка тільки з приходом війни

побачила

що ховається під асфальтом…

Поет, журналіст, телеведучий, воєнний кореспондент Суспільного, проходить військову службу у складі 47 ОМБр «Маґура». Дмитро Лазуткін: «Закладка». «Я не розділяв тексти з цієї книги на написані до і після повномасштабного вторгнення. Адже передчуття великої війни так чи інакше виринало й накочувалося, мов сталеві хвилі. А вірші виринали з цього туману – як прибережні вежі. Це моя хроніка подій, це моє відчуття часу, це моя музика розпачу і хвилювання, це моя любов, що зустрічає весну на розваленій зупинці деокупованого міста», – це книга таємниць, відкриттів та болісних прозрінь. Тут немає місця римам, а жорсткий порядок слів віддзеркалює реальність.

за що ми воюємо?

ясна річ за що

за свої будинки з дитячими малюнками на стінах

за тих кого любимо і за те у що віримо…

У своїй короткій промові Дмитро Лазуткін згадав імена безвісти зниклих поетів і військовослужбовців Бориса Гуменюка та Миколу Леоновича. Закликав усіх читати їхні вірші, адже поети живі – допоки їхні вірші читають люди.

Поет, прозаїк, мислитель, живописець, гравер, етнограф, громадський діяч. Тарас Шевченко: «Кобзар».

Хіба самому написать

Таки посланіє до себе,

Та все дочиста розказать,

Усе, що треба, що й не треба.

А то не діждешся його,

Того писанія святого,

Святої правди ні од кого.

Та й ждать не маю од кого.

Бо вже б, здавалося, пора:

Либонь, уже десяте літо,

Як людям дав я «Кобзаря»,

А їм неначе рот зашито,

Ніхто й не гавкне, не лайне,

Неначе й не було мене.

Не похвали собі, громадо!

Без неї, може, обійдусь,

А ради жду собі, поради!

Та, мабуть, в яму перейду

Із москалів, я не діждусь!

Мені, було, аж серце мліло,

Мій Боже милий! як хотілось,

Щоб хто-небудь мені сказав

Хоч слово мудре; щоб я знав,

Для кого я пишу? для чого?..

Цей допис підготували працівники бібліотеки-філії №1 Центральної бібліотеки Полтавської МТГ.

Читаймо, бо ми того варті!