Просто бери книжки, гортай їх. Читай… Читай, аби заспокоїтися. Читай, аби перемкнути думки на щось інше. Читай, аби жити. Читай… Підкошений хворобою юнак звернувся до книжок як до тимчасового прихистку – був його вибір визначений порадами родича, випадковістю чи ще якоюсь незнаною причиною?..
Тіснота й задуха вбогого життя, тінь загиблого на війні батька, хвороблива глуха мати й владна, щедра на докори бабуся, від якої онукові перепадало на горіхи навіть за розбиті на футболі черевики, – в дитинстві та юності не було нікого, хто б по-справжньому любив і підтримував його. Та 17-річний алжирський хлопець, воротар відомої на всю країну футбольної команди, вже мав приводи пишатися собою: він міг і мав стати відомим футболістом, проте…
Одного разу після тяжкого нападу кривавого кашлю юнак знепритомнів… Щодва тижні, коли йому примусово закачували повітря в порожнину між легенею і грудною кліткою, смерть похмуро нагадувала про свою присутність. Водночас інстинкт життя підказував: шукай, за що можна зачепитися, на чому зосередитися настільки, щоб забути про хворобу. На щастя для молодого Альбера, доля, як буває в таких випадках, надала йому шанс: просто бери книжки, гортай їх. Читай…
Коли на третьому курсі ліцею, куди Камю повернувся для завершення освіти, з’явилися філософія і молодий викладач-новатор, хворобливого юнака ніби обдало вітром звільнення. У філософії він віднайшов можливість того втраченого з хворобою самовираження, якого так бракувало для повноти життя. Спочатку в його житті з’явилися Артур Шопенгауер, Біблія і Федір Достоєвський, потім Андре Жід, Франц Кафка та Фрідріх Ніцше… Йому треба було зрозуміти, навіщо він живе і навіщо взагалі прийшов у цей світ. Запитання, яких, залишись Камю футболістом, можливо, взагалі не поставив би собі ніколи.
Альберу ще не виповнилося 19-ти, як він узявся за перо – у нього з’явилася справа, а головне – впорядкувалися думки. Прийняти хворобу як частину долі. Жити з нею настільки повноцінно, наскільки можливо. А ще – писати, писати – єдине, що він міг за станом здоров'я. Писати або померти. І він писав. До 24-річчя вийшла перша збірка його есеїстики. Ще за рік створено п’єсу «Калігула», а до 27-річчя закінчено повість «Сторонній», в 31 рік написано роман «Чума» – твори, яким дароване довге й щасливе життя і після смерті їхнього автора… Він міг стати відомим футболістом. Але світ знає його як письменника й філософа, лауреата Нобелівської премії.
Альбер Камю загинув в автокатастрофі, а не від туберкульозу, що змушував його щодня бути зі смертю на «ти». Парадокс боротьби Камю ще й у тім, що до моменту його наглої смерті обидві легені були вражені практично безнадійно, і щойно знайдений офіційною медициною засіб ефективної протидії недузі попросту вже не зарадив би. Завершивши свою земну мандрівку в 46 років, знавець людської природи залишив власний спосіб протистояти важкій хворобі й гнітючій особистій трагедії. «Треба жити й творити», – написав він у щоденнику, і цей короткий заклик до самого себе ставав гаслом і дієвим цілющим засобом щоразу, коли хвороба відправляла його в нокаут.
Цей допис підготували бібліотекарі бібліотеки-філії №1 ЦБ Полтавської МТГ. 7 листопада виповнюється 110 років від дня народження Альбера Камю – філософа та письменника, що боровся з абсурдом, який насувається на людство: «Зло, що існує у світі, майже завжди результат невігластва, і будь-яка добра воля може завдати стільки ж шкоди, як і зла доля, якщо тільки ця добра воля недостатньо освічена». Альбер Камю відкидав абсолютне добро й абсолютне зло. Але, сам того не помічаючи, своїм життям ствердив одну прикметну ідею: рух до знань, розвиток власної свідомості і є те, що дає сили жити.
Читаймо, бо ми того варті!