Він з дитинства виявив неабиякий хист до музики: маючи ангельський голос, гарно співав. Часто ті тужливі мелодії линули над берегами звивистої Ольшанки на Черкащині… Зростав у любові та родинній злагоді: батько й матір були людьми освіченими, тож і дітей – Петра, Павла, Семена та Марію – виховували в повазі до української культури та рідної мови…
За сімейною традицією Семен пішов до Київського повітового духовного училища, хоча до богослов’я серце не приставало. Та захопившись хоровими концертами Максима Березовського, Дмитра Бортнянського, Артема Веделя, науку зовсім занедбав. Після неодноразових попереджень Семена Гулака-Артемовського таки відрахували з Київського духовного училища.
Та не дарма кажуть, лихо не без добра: за вокального самородка заступився Київський митрополит Євгеній, котрий колись товаришував із… Артемом Веделем і на музиці добре знався. Саме за клопотанням ієрарха 17-річного юнака прийняли співаком до хору Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря, а незабаром навіть у солісти перевели. Він успішно завершив перший курс Київської духовної семінарії (постійному учаснику бурсацького хору, найкращому солісту багато що в житті дарували) та перейшов на наступний – середній.
Доленосним для 25-річного Гулака-Артемовського став рік 1838-й: до Києва у відрядження прибув поважний капельмейстер Придворної півчої капели композитор Михайло Глінка, який мав набрати у півчі українських хлопців з гарними голосами… Протягом кількох місяців ментор щодня підтягував вихованця: уроки вокалу, дикція, акторська майстерність, основи композиції, структура оркестру і класи музичних інструментів. Щоб продовжувати навчання та стати оперним співаком, улітку 1839-го юнак вирушив за кордон. На початку 1841 року 28-річного чужинця запросили до трупи флорентійського «Teatro della Pergola», найстарішої опери не лише Італії, а західного світу загалом. Схвальні рецензії на виступи українського співака викликали шалений інтерес у російській імперії – вже незабаром він з тріумфом виступає на театральних сценах Північної Пальміри. У ті часи публіка йде саме «на Артемовського», щоб насолоджуватися неповторним і надзвичайно широким за діапазоном голосом. Одного разу Михайло Глінка, не втримавшись, вигукнув: «Красивішого голосу, ніж в Семена Артемовського, мені не доводилося чути!»
Двадцять років на сцені пролетіли наче перша дія. Репертуар Семена Степановича складався з 51 оперної партії, крім того, він грав у 11 водевілях та комедіях. Співав Семен Артемовський (таким було його артистичне ім’я) широкий діапазон ролей – від Вільгельма Телля та Фігаро до веселого Мазетто та грізного Командора... З огляду на впевнений поступ української культури на театральних сценах імперії, найбільш вдалою для вихідця з-під Городища виявилася роль довірливого простака Михайла Чупруна у п’єсі «Москаль-чарівник» Котляревського. Як це до болю живо нагадало йому рідну Україну і заохочувало до оригінальних композиторських спроб!.. Він пише музику до народної пісні «Стоїть явір над водою». Створює танцювально-хорову сюїту «Українське весілля», в якій завирували популярні народні пісні, а з ними й перша авторська хор-пісня. Комедія-водевіль «Ніч напередодні Іванового дня», в якій згадував малу батьківщину – Городище, сусідні села Воляву, Мліїв та Яр-Макітерку, перетворилася на його бенефіс.
Якось історик Микола Костомаров підказав цікавий історичний сюжет… 14 квітня 1863 року відбулася давно очікувана прем’єра першої української опери «Запорожець за Дунаєм». Партитуру до неї написав і головну роль запорожця Карася виконав сам автор – Семен Степанович Гулак-Артемовський. Поодинці, парами, а то й більшим числом на головну сцену Північної Пальміри ступали, зупиняючись перед рампою, мовили та співали українською персонажі, яким досі дорога сюди була заказана.
У праведних трудах збігли останні роки життя видатного українця…
Цей допис підготували бібліотекарі бібліотеки-філії №1 ЦБ Полтавської МТГ.
Майбутній співак і композитор Семен Степанович Гулак-Артемовський народився 16 лютого 1813 року в селі Гулаківка Черкаського повіту Київської губернії, у сім'ї священика. Генеалогічну лінію свою вели вони від генерального обозного Війська Запорізького, наказного полковника Івана Гулака. Ще у XVII столітті один із представників родоводу оселився в містечку Городище, де володів хутірцем на 36 десятин землі. Оте землеволодіння й успадкував його син. Ні, не продовжив він династію військових, а ніс Слово Господнє як священник Городищенської церкви Покрови Божої Матері. За дружину православний піп узяв вродливу полячку й аби жити у любові та сімейній злагоді, прізвище жінки додав до свого. Траплялось, у коханні могли замиритися нащадки волелюбного козацтва і гонористої шляхти. Ось у такий спосіб і народилося подвійне прізвище роду - Гулаки-Артемовські… Господь довго міркував: чи поставити одного попівського сина священником, можливо, навіть регентом у якійсь київській церкві, чи слухати його співи…
Знаймо, бо ми того варті!