Бертольд Брехт – німецький поет і прозаїк, режисер і теоретик театру, але за словами журналіста Себастіана Каффнера він, перш за все, був «найвидатнішим драматургом з усіх, кого знала Німеччина».

Бертольд Брехт є засновником «епічного театру». Він вважав, що драматургія і театр покликані впливати передусім не на почуття, а на інтелект людини («глядач повинен не співпереживати, а сперечатися»), що найважливішим у п'єсі є не змальовані події, а висновки та узагальнення, які витікають з них. Письменник закликав читача до інтелектуально-полемічного сприйняття дії й застосовував «прийом відчуження» (коментування тексту п'єс), мета якого – «викликати у глядача аналітичне, критичне ставлення до зображених подій». Цей метод притаманний майже всім п'єсам драматурга.

Ім'я Б.Брехта стало відомим усій Німеччині 29 вересня 1922 року: цього дня відбулася прем'єра п'єси «Бій барабанів серед ночі», а 24-річний драматург отримав літературну премію імені Кляйста. Незважаючи на безсумнівний тріумф у світі мистецтва, буржуазна публіка не сприйняла завзятого молодого письменника. У листопаді 1923 року під час гітлерівського путчу в Мюнхені його ім'я було занесене до чорного списку осіб, які знаходилися під особливим наглядом цензури, драматург піддається не тільки цензурним але і адміністративним гонінням за антивоєнну направленість творів. Гітлерівський уряд позбавив Брехта німецького громадянства за антимілітаристський характер твору «Легенда про мертвого солдата». Він розумів, що за умов фашистської диктатури живим не залишиться, і тому наприкінці лютого 1933 року разом із сім'єю покинув батьківщину. Шлях його пролягав через Прагу, Відень, Цюрих, Париж. Антифашистська діяльність Бертольда Брехта ускладнювала і робила небезпечним його проживання в країнах Європи. У 1941 році він відплив на кораблі в еміграцію до США і п'ятнадцять довгих років йому довелося провести у вигнанні.

Це був важкий період для Брехта як німецького письменника і особливо як драматурга та театрального діяча: емігранти практично не мали можливості видавати свої твори рідною мовою, а тим більше ставити їх на сцені. Так було в Данії, Швейцарії, Фінляндії, США. Але саме в еміграції він написав свої найкращі п'єси: «Страх і відчай у Третій імперії» (1935 – 1938), «Добра людина з Сезуану» (1938 – 1940), «Матінка Кураж та її діти» (1939), «Життя Галілея» (1939), «Кавказьке крейдяне коло» (1944).

22 жовтня 1948 року Брехт повернувся до Берліна, де разом з дружиною, актрисою Г. Вейгель, започаткував театр «Берлінський ансамбль».

У виставах він нарешті втілив роками вироблені творчі ідеї, експериментував, прокладав нові шляхи. Свою роботу почав з постановки п'єси «Матінка Кураж та її діти», прем'єра якої 11 січня 1949 р. здобула славу драматургові та його театру.

Ця п'єса була створена напередодні Другої світової війни. Письменник бачив, як невпинно й невблаганно насувається катастрофа, і прагнув застерегти німецький народ від участі в жорстоких злочинах нацистського режиму. Однак у драмі немає жодного слова про нацизм чи Гітлера – сучасний зміст письменник виразив через події Тридцятилітньої війни (1618 – 1648), що залишилася в народній пам'яті як епоха розбрату, насилля та кровопролиття. Бертольд Брехт вважав, що не існує «вічних» текстів, які будуть актуальні завжди, – потрібно звертати увагу на те, що є тут і тепер. 

Вплив і слава літературної творчості й театру Брехта поширились далеко за межами Німеччини. Його п'єси ставилися в багатьох театрах світу. У кожній з них йдеться про діалектику добра та зла в людині, про соціальну залежність та необхідність позбутися її, про відповідальність за завтрашній день всієї планети.

Цей допис створено працівниками бібліотеки-філії №7 до 125-річчя з дня народження німецького письменника Бертольда Брехта.