Є відома літературна легенда: дівчинка багато хворіла, і щоб розважити вередливу доньку, мама розповідала їй кумедній байки про руду хуліганку. Так про це згадувала дівчинка. А ще вона говорила, що у дітей, котрі застали початок війни шести-семирічними, як вона сама, спогадів про мирний час не було. Вони жили так, наче тільки так і можна жити – на війні і у війні. Вона не дивувалася тим маминим заняттям: писати хроніки війни, вклеювати в зошити промови і фото державних мужів. Вона була переконана, що так роблять усі дорослі… Нагадаємо, Швеція у Другій світовій була нейтральною країною…
У 2015 році в Німеччині та Швеції вийшла друком недитяча книга дитячої письменниці Астрід Ліндгрен «Світ збожеволів. Щоденники 1939-1945». Перша її книга (та чи можна ці приватні щоденники вважати власне книгою?) була видана останньою. 1939: «Господи, допоможи нашій бідній шаленій планеті!». 1940: «Суцільна ненависть, ось що це буде! Світ настільки наповниться ненавистю, що вона врешті-решт нас задушить». 1941: «Усе так заплутано. Ми чуємо грім гармат у недавно орендованому радіоприймачі». 1942: «Успадкувати скривавлений, похмурий і в усіх сенсах виснажений світ – ой, як важко». 1943: «Як виглядатиме мир? І чи запанує в Європі більшовизм із усіма його засобами терору і гноблення? У такому разі ті. хто втратив життя, можливо, найщасливіші»…
Сімнадцять грубих зошитів: авторка читає газети, слухає радіо – тут же записує чи колажує (буквально: вклеює до зошиту) матеріали, котрі привернули її увагу. А поруч із цими цитатами дає власні коментарі. Пише, як сама сприйняла новини, як на них реагують в її оточенні, у який спосіб на тлі тих доленосних подій можна підтримувати буденне життя родини, в котрій виховуються двійко дітей…
Можна знайти купу текстів, які глибше трактують тогочасний політичний театр, які детальніше описують побут воєнних років. Проте – по тижнях прослідкувати, як міняється свідомість людини – пересічної, невійськової, громадянина нейтральної країни – під час війни: від паніки до ейфорії, від психічної мобілізації до повного виснаження та збайдужіння, від патріотичного піднесення до особистісної зневіри… Такий твір багато вартий, бо це щира книжка про втому від війни, якої не позбутися ніколи, навіть далеко від війни і по війні.
«Щоденник» починала стенографістка, а завершила письменниця. Історія про найсильнішу дівчинку на світі була написана в момент, коли настало граничне виснаження війною, коли накопичилися особисті і родинні проблеми, а ще Астрід Ліндґрен зламала ногу і була прикута кілька місяців до ліжка – тоді вона почала записувати байки про Пеппі. Того ж року її донька Карін отримала в подарунок на день народження рукописну книжку в гарній палітурці. Наприкінці «Щоденника» (і уже після війни) «Пеппі» є офіційно виданою книжкою – і набирає шалених обертів її популярність. А Ліндґрен мріє написати якусь «нормальнішу» історію, яка б сподобалася не тільки бунтівним підліткам.
Ось так усе й починалося. А потім були трилогії, дилогії, детективи, збірники казок і пісень, книжки-картинки і навіть п’єси, які могла написати тільки Астрід Ліндґрен, без яких літературу XX сторіччя уявити просто неможливо. А потім було, звісно ж, всесвітнє визнання й безліч премій. Не лише «дитячих», а й дорослих, адже Ліндгрен ніколи не обмежувалася винятково писанням, будучи активною учасницею різних соціальних рухів, опікувалася долею тварин, переймалася сільськогосподарськими проблемами й несправедливою системою оподаткування…
Цей допис підготували бібліотекарі бібліотеки-філії №1 ЦБ Полтавської МЦБС. У цей день, 115 років тому, на хуторі Нес біля міста Віммербю у звичайній селянській родині. народилася відома шведська письменниця Астрід Ліндгрен.
Читаймо, бо ми того варті!