Українська криниця – це маленьке джерело глибокої підземної джерельної води, завжди холодної та прозорої. Кожна криниця зі своєю прохолодною водицею рятують нас у ці спекотні літні дні, тому працівники бібліотеки-філіалу №13 підготували цікаву інформацію про маленькі українські криниці.
У криниці майже завжди мінеральна «цілюща», як люди казали «помічна» вода. Раніше селяни лікувалися такою водою. Йдучи на жнива, обов’язково, бодай у перший день зажинок, набирали із собою води з криниць, бо вірили, що будуть здорові та не покалічаться серпами, що дуже часто бувало на жнивах. Вірили вони, що коли цю воду привезуть на поле, покроплять його, то буде гарна погода на жнива, мине злива, а сонце не так пектиме, як завжди.
Щороку під час Зелених Свят – в інших місцевостях на Івана-Купала чи на Іллі відбувалися хресні ходи. Кринички святилися, правилися біля них і молебні. Наші предки насаджували біля криниць верби, бо вірили, що саме в цих деревах перебувають добрі духи води та опікуни людського роду.
В давнину, щоб вірно вибрати місце для криниці, в кожному селі були чоловіки-колодязники, які вміли досліджувати, в якому місці сильне джерельце. Брали гілку верболозу і казали, що це «паличка-гадалочка» всевидюща. Прихиляли її до землі, і де листочки ворушились, ніби їх невидимий магніт притягував до землі – там копали криницю. Копали, як правило, іноді всім селом. Коли докопували до джерела, то викладали всередині гладеньким камінням, яке возили з річки. Ця частина називалась – цямриння, а верхня частина - дерев’яна «журавель» – робили з дуба, щоб був міцним.
В народі говорили, що коли викопати криницю, то на небі спалахне ще одна зірка, бо скільки криниць на землі, стільки зірок на небі. Раніше люди вважали, що якщо десь падала зірка, то це означало, що десь замулилось джерело. Тож, щоб не згасли зірки на небі, треба оберігати живі криниці. Скільки їх на безмежній українській землі.
Криниці – це не лише джерело води, а ще й чисте джерело пам’яті про наших предків. Цей оберіг об’єднує різні покоління, адже криниці викопували наші діди й батьки, а п’ємо з них і бережемо пам’ять родоводу ми – їхні діти й онуки.