У ці дні жінки до схід сонця йшли до лісу, щоби заготовити лікарські трави – вважалося, що таке зілля особливо цілюще. Закликали дощ, задобрювали мавок та русалок, виганяли нечисть з полів… Будинки та обійстя щедро прикрашали зеленим гіллям та травами… Поминали покійних, прибирали могилки, клечали їх гілочками... Вірили, що сходились у цей час кінець весни і початок літа.

Згодом одне з найважливіших церковних свят, яке з запровадженням християнства увійшло в церковний календар як Зішестя Святого Духа, П'ятидесятниця або Трійця, тісно переплелося з давніми дохристиянськими віруваннями українців. Зішестя Святого Духа вважається однією з найголовніших подій і вшановується нарівні з Великоднем і Різдвом. Згідно з Євангелієм, на 50-й день після Воскресіння на апостолів зійшов Святий Дух. Учні Христові заговорили різними мовами й понесли у світ Слово Боже. Здавна в українській традиції Трійця настільки поєднана з Зеленими святами, що зазвичай навіть ці дві назви ототожнюють…

Які ж звичаї ми успадкували від попередніх поколінь?.. 

У давнину українці вірили, що сама Мати Божа перевіряє, чи чисто в хаті на Зелені свята, тому наведенню ладу господині приділяли особливу увагу… У Зелену суботу, напередодні Трійці, прибрані домівки прикрашали свіжою зеленню: букетиками з чебрецю, м’яти, любистка, полину, материнки. Потім гілочки ці не годилося викидати: частину зберігали за іконою, на сволоку, у хліву, бо вірили, що вони допомагають від багатьох хвороб – їх і запарювали, і підкурювали… Долівку встеляли татарським зіллям (лепехою чи аїром), травою, що росла, як казали, там, де проходили шляхи татарських набігів на Україну… На покуті, як правило, розміщували хрест з аїру, м’яти й любистку – він слугував оберегом від злих сил. Під кінець дня прикрашали хату клечанням – гілками берези, липи, клена, явора, ясена, чи дуба, які застрикували за образи та сволок, розвішували по вікнах і стінах. Також гілками прикрашали ворота чи хвіртки, господарські споруди, а ще встановлювали на городах, щоби був хороший врожай Вхід до хліва і глухі кутки подвір'я уквітчували осикою, щоб «відьми не заходили». Принесення зеленої гілки до хати та обійстя було пов’язано із закликанням врожаю та багатства до господи. Під впливом християнських традицій «клечання» стало ще й символом сили Святого Духа.

З поширенням християнства церкви також стали прикрашати зеленню, а на урочистій службі люди освячували зілля… Після служби священники могли йти до ланів й освячувати угіддя, щоб вберегти врожай.

Зелені свята були тісно пов'язані з поминанням предків – вважалося, що в ці дні душі померлих повертаються та ховаються у траві. Як і на поминальні дні, на Зелені свята люди відвідували могили своїх померлих родичів, влаштовували панахиди й колективні поминальні трапези. Подекуди готували поминальну кашу – коливо, а під час заупокійних панахид освячували хліби або калачі. Також існувала давня традиція вшановувати у ці дні захисників, які загинули у боротьбі за свою землю.

Цей допис підготували бібліотекарі бібліотеки-філіалу № 1 Полтавської МЦБС. 

Шануймо та знаймо звичаї рідної землі! 

Знаймо, бо ми того варті!