У своїй «технічній» родині він був білою вороною – захоплювався мистецтвом і мріяв стати художником… Батьки ж обрали для нього професію архітектора, адже, за традицією, всі хлопчики з добропорядних стамбульських родин повинні були служити своїй країні інженерами, архітекторами чи бізнесменами. Під час навчання в Стамбульському технічному університеті він дуже багато читає, і вже за три роки полишає архітектуру. Наступним етапом його життя стає навчання на факультеті журналістики. Проте журналістом Орхан Памук так ніколи й не стане…
Він набув популярності буквально увірвавшись в канон світової літератури на початку 1990-х романом «Чорна книга». Тріумфу передували довгі роки кропіткої та наполегливої праці: «Я замкнувся в спальні на вісім років. Я був самітником, диваком. Люди вважали мене невдахою»… Сьогодні його твори перекладені понад 60 мовами світу та виходять мільйонними накладами, викликаючи бурхливе зацікавлення як турецького, так і світового читача: «Біла фортеця», «Мене називають червоним», «Сніг», «Стамбул – місто спогадів», «Музей невинності», «Мої дивні думки», «Рудоволоса жінка». У своїй прозі він зумів поєднати потужну традицію західноєвропейського роману зі східним світосприйняттям, філософією і колоритом. Усі його твори – це своєрідні мости між Сходом та Заходом. Це перший турецький письменник, котрий зажив справжньої світової слави: лауреат шістнадцяти літературних нагород як у Туреччині, так і в Європі та США. Втім, письменник і досі нарікає, що глибина його прози для більшості залишається незбагненною, а він, все ще знаходиться в пошуках свого читача: «душа сучасного читача стала холодною, а я шукаю вогню».
Він став популярним не лише як романіст, але й як прихильник свободи та демократії. Орхан Памук не цурається критикувати історичне минуле й торкається тем, які є беззаперечним табу в Туреччині: коли в 2005 році письменник сказав, що «було вбито 30 тисяч курдів і мільйон вірмен, але ніхто, крім мене, не наважується про це говорити», влада звинуватила його в «образі турецької ідентичності». Дійшло до того, що в Туреччині почали спалювати його книги – він став об’єктом кампанії ненависті, змушений був покинути батьківщину, але незабаром повернувся, незважаючи на звинувачення і ризик переслідувань…
У двадцять два роки, закінчивши свій перший роман, Орхан вирішив показати рукопис батькові, який завжди шанобливо ставився до своєї дитини та ніколи не противився бажанню сина стати письменником. Прочитавши рукопис, Гюндюз Памук сказав, що коли-небудь його син отримає Нобелівську премію… Так і сталося: 2006-го року Орхана Памука нагородили Нобелівською премією з літератури «за те, що в пошуках меланхолійної душі рідного міста знайшов нові символи для зіткнення і переплетіння культур». «Якби не впевненість, яку вселив в мене батько, мені було б набагато складніше стати письменником, зробити це справою свого життя», – зізнається романіст. А ще були книги – батько мав велику бібліотеку в 1500 томів – дитиною Орхан любив розглядати книги, мріючи одного разу зібрати свою колекцію, «побудувати свій світ». «Моє головне завдання – не володіти хорошими книгами, а писати хороші книги, – пояснює письменник. – Але для цього необхідно мати доступ до хороших книг». І сьогодні Орхан Памук не перестає говорити про те, що дванадцять тисяч томів, що складають його бібліотеку, – потужне джерело натхнення: «Хороші книги необхідні так само, як свіжі новини: саме тому я до сих пір прив’язаний до книг».
Напередодні ювілею письменника – Орхан Памук народився 7 червня 1952 року – бібліотекарі бібліотеки-філіалу №1 Полтавської МЦБС пропонують вашій увазі його творче портфоліо «Орхан Памук. На перехресті культур».
Запрошуємо всіх поціновувачів літератури до міських книгозбірень - читаймо романи Орхана Памука українською мовою!
Читаймо, бо ми того варті!