У щоденнику англійського математика Чарльза Лютвіджа До́джсона є запис від 11 лютого 1865 року: «Написав містеру Йетсу [видавець журналів та письменник Едмунд Йетс], запропонувавши йому на вибір псевдоніми: 1) Едгар Катвелліс, 2) Едгар У.Ч.Вестхілл, 3) Луїс Керролл, 4) Льюїс Керролл». Обрали останній варіант. З того часу усі свої серйозні математичні роботи Чарльз Лютвідж Доджсон підписував справжнім ім’ям, а всі літературні – псевдонімом. При цьому вперто відмовлявся визнати, що це одна й та сама особа...
Чарльз Лютвідж Доджсон провадив самотній і суворо впорядкований спосіб життя. Лекції в Крайст Черч Коледжі, одному з найстаріших в Оксфорді, математичні студії, які переривалися скромним ланчем, знову студії, далекі прогулянки, увечері обід за «високим» викладацьким столом у коледжі та знову студії. Все життя він страждав від затинання і нерішучості, уникав знайомств, лекції читав рівним механічним голосом. В університеті його вважали педантом, ексцентриком і диваком. На відміну від своїх сучасників, які не бажали наслідувати «добру» епістолярну традицію, він не лише писав листи, а й завів спеціальний журнал, у якому зазначав усі відіслані й отримані ним листи, розробивши складну систему прямих і зворотних посилань… Чарльз Лютвідж все своє життя присвятив науці. Його перу належать ґрунтовні праці з математики, та особливої віртуозності він досяг у складанні логічних задач, здатних завести в глухий кут не лише освічену людину, а й сучасну ЕОМ: ночами, лежачи в ліжку без сну, аби відволіктися від сумних думок, він придумував алгебраїчні та геометричні головоломки – і розв’язував їх у темряві…
Льюїс Керролл замолоду мріяв стати художником, багато малював, одного разу навіть надіслав серію своїх малюнків у гумористичний додаток до «Тайме», але редакція їх відхилила. Тоді взявся за фотографію і досяг тут дивовижних висот. На думку фахівців, він був одним із найкращих фотографів XIX ст. А ще – Керролл пристрасно любив театр. Читаючи його щоденник, до якого він занотовував найнезначніші події дня, бачиш, яке місце посідала в його житті не лише висока трагедія, Шекспір, єлизаветинці, а й комічні бурлески, музичні комедії та пантоміма. Згодом, уже будучи відомим автором, він особисто спостерігав за постановкою своїх казок на сцені, виявляючи витончене розуміння театру і законів сцени. Та понад усе Льюїс Керролл любив дітей: цураючись дорослих, почуваючи себе з ними важко та скуто, болісно затинаючись, іноді не в стані вимовити жодного слова, він ставав надзвичайно веселим і цікавим співрозмовником, варто було йому лишень з’явитися в товаристві дітей. Спілкування з дітьми та гра незмінно слугували поштовхом до творчості: найкращі твори Льюїса Керролла – обидві казки про Алісу – виникли як імпровізація та були написані для маленької дівчинки, що забажала: «Нехай у казці буде якнайбільше різних нісенітниць!»…
Навколо його персони й донині точиться багато суперечок, чуток і домислів... Цікаві факти з біографії Чарльза Лютвіджа Доджсона та Льюїса Керролла підготували бібліотекарі бібліотеки-філіалу №1 Полтавської МЦБС. Письменник, який вигадав Алісу для Аліси, народився в далекому 1832 році, 27 січня, в невеличкому селі Дарсбері графства Чешир…
P.S. Льюїс Керрол «з’явився» за принципом перекладу: справжнє ім’я Чарльз Лютвідж записав латиною – Карл Людовик, а потім знову переклав англійською, взявши інші аналогії, вийшло – Керролл Льюїс, і зрештою – поміняв місцями слова!.. До речі! Цікаво, що в своїй казці «Аліса в країні чудес» письменник зобразив себе у вигляді незграбного птаха Додо (пам’ятаємо, що його справжнє прізвище – Доджсон). І нехай казковий Додо негарний і незграбний, зате дотепний і меткий!..
На батьківщині Керролла у сільській церкві Дарсбері, є вітраж, де поруч із замисленим Додо стоїть Аліса, а навколо стовпилися Білий Кролик, Березневий Заєць, Чеширський Кіт та інші чудернацькіі особи...
Читаймо, бо ми того варті!