27-річний художник із Полтавщини Андрій Мастюха малює картини, затискаючи пензлик чи олівці між щокою та плечем. Чоловік має інвалідність – він народився без частини рук. Батьки від нього відмовилися, тому половину життя провів у дитячому інтернаті. Малюючи картини, каже, заробив на власне житло і придбав будинок у селі Михайлівка Полтавського району.

Івалідність не завжди видима, це не завжди про відсутність руки, ноги, слуху чи зору, не завжди про явні вади чи особливості.

"Я ніяк не можу прив'язати цю фразу - людина з інвалідністю - до свого сина, у якого одна ніжка на 2 см коротша за іншу через проблеми з суглобом, а ще є певні особливості ковтання через вроджену ваду. 

Не знаю, чому не можу, бо страшно? бо не хочу бачити очевидного? бо опираюся тому "хвосту", який зазвичай тягне за собою слово "інвалідність"? бо не хочу, щоб жаліли - ні його, ні мене?

Натомість точно знаю, що хочу для нього поваги, щоб помічали те, що він може, а не чого не, щоб допомагали з дозволу і там, де це потрібно.

Йому вже чотири з половиною, а я досі гублюся, коли думаю про це, тому давайте просто будемо уважнішими до людей довкола, от просто (хоч насправді ні) - по-доброму уважніші."

Саме про це в бібліотеці-філіалі №4 говорили зі школярами упродовж години відвертої розмови "ОСОБЛИВІ". Згадували героїв книг, обговорювали, сперечалися, шукали істину, взаєморозуміння, вчилися толерантності та поваги.