Цього рядка цілком достатньо, аби зрозуміти, що за книга лежить перед очима. Поет, філософ, громадянин – Данте Аліг’єрі (1265-1321) відкрив нову сторінку в історії культури Європи, тієї історії, яка пишеться й донині.

За сім століть, що минули з часу написання цього божественного твору, він був розібраний по крупинках: кожне слово, кожна репліка, кожен персонаж. Починаючи з перших коментаторів поеми, серед яких були й сини самого Данте, вона стала предметом інтересу та наукових досліджень, а зображені світи пекла, чистилища та раю, їх структура й ієрархія стали світоглядною основою для багатьох поколінь вірян, сцени ж подорожі Данте лягали на полотна митців…

Зрештою Данте був не тільки поетом, але й політиком, географом, богословом, фізиком, астрономом – талановиті люди талановиті у всьому. Потрібно було мати не тільки сміливість, але й неабиякі вміння та знання, аби створити подібний твір – і все це мав Данте, тому протягом своєї уявної подорожі окрім структури трьох світів він також подає і велику кількість тогочасних уявлень про світ (середньовічна космографія – річ доволі цікава, але надто вже ми зіпсовані науковими знаннями, щоб уявити, як навколо Землі обертаються прикріплені до прозорих кришталевих сфер планети Сонячної системи та ще й небо Першодвигуна). 

Данте намагався створити щось доти небачене, перевершити не тільки себе, а й інших, але на тих інших не рівняючись, а творячи своє. Переповідати зміст семисотлітньої поеми – справа не надто вдячна. Насправді ж, сюжет простий і зрозумілий, більшу увагу варто приділити алюзіям, порівнянням, грі слів. Ще більшої уваги потребує побудова, і не лише структура пекла, чистилища та раю, як світів, але й детально виписана структура самого тексту, від якого отримуєш задоволення інтелектуальне й естетичне, коли відчуваєш, що торкаєшся чогось прекрасного та досконалого, вивіреного з геометричною точністю. 

«Божественну комедію» Данте писав, перебуваючи у вигнанні – неможливість повернутися до рідного краю розривала його душу, мов потворні Злопазурі - душі огидних хабарників у створеному ним «Пеклі». Поет переживав за майбутнє свого рідного міста – Флоренції, що в той час потерпала від розбрату. Можливо робота починалася з просвітницькою метою, адже весь той владний безлад церковних та королівських сил він відчував і на собі, всю ту папську грішність він також добре бачив, тому й не оминув змоги згадати тогочасних вбивць та розпусників, а також тих, у кого щиро вірив.

Цей допис до ювілею шедевра світової літератури підготували бібліотекарі бібліотеки-філіалу № 1 Полтавської МЦБС.

Перші переклади «Божественної Комедії» українською належать Володимиру Самійленку та Іванові Франку і з’явилися понад сто років тому, найновіший же у часі – переклад Максима Стріхи. Це видання, що побачило світ у Видавництві Астролябія, увінчало перекладацьку й дослідницьку працю, яка тривала майже 20 років і була справжнім творчим «квестом» для корифея української науки – поета і перекладача, фізика-теоретика і філолога, публіциста і громадського діяча. Максим Стріха неодноразово наголошував на своєму прагненні заперечити Дантову репутацію «нудного класика», яка закріпилася за ним у масовій свідомості, й продемонструвати, що насправді Данте живий та цікавий. А передмови до кожної  частини та змістовні примітки до найбільш складних для сприйняття уривків не дають читачам залишитися у темнотах свого нерозуміння.

P.S. Саме Данте витворив єдину Італію як державу єдиної італійської мови, якої за його часів ще не існувало у світі… За всіх часів його високий патріотизм надихав на боротьбу нації, що прагнули політичної єдності й визволення з-під чужоземного гніту.

Читаймо, бо ми того варті!