Всім добре відомо як незвично пахне повітря після грози. Цей запах утворюється під час електричних розрядів озону. Характерний запах озону не сплутати ні з чим - він пахне свіжістю.

16 вересня Генеральна Асамблея ООН проголосила Міжнародним днем захисту озонового шару. Цей день відзначається з 1995 року в пам’ять про підписання Монреальського протоколу щодо необхідності збереження озонового шару, який фільтрує сонячне проміння і попереджує шкідливий вплив ультрафіолету на поверхню Землі, тим самим зберігаючи життя на планеті.

Якщо ви любите ніжитися на сонці у спекотну погоду, то знаєте про агресивний вплив ультрафіолетового випромінювання та можливість отримати опік шкіри. Для захисту від УФ-променів ми зазвичай послуговуємося сонцезахисними кремами. А ось наша планета замість крему використовує озоновий шар. Без цього «щита» ми б не просто загоріли – з часом на Землі б нічого живого не залишилось. Однак навколо проблеми виснаження озонового шару існує безліч міфів. Працівники бібліотеки-філіалу №3 допоможуть з’ясувати, що таке озоновий шар та чому не варто вірити всьому, що кажуть.

З уроків фізики ми знаємо, що озоновий шар є частиною стратосфери нашої планети, яка перебуває на висоті від 11 до 50 кілометрів над поверхнею Землі. Це найтонший і найлегший шар атмосфери - товщина озонового шару – лише три міліметри.  Озон разом з молекулами кисню поглинають до 99% шкідливого ультрафіолетового випромінювання, перетворюючи його на тепло.

Першовідкривачами озонового шару були фізики Шарль Фабрі й Анрі Буіссон. Це відбулося у 1912 році. А у другій половині 70-х років, астрономи виявили «стійку» Антарктичну озонову діру.

Після того, як у 1970 році міжнародна спільнота науковців виявила, що озоновий шар поступово руйнується, у світі почалась істерика. Численні дослідження вказували на те, що захисну оболонку землі руйнують промислові викиди фреонів та хлорфторвуглецю, які використовувалися в холодильниках, кондиціонерах та аерозолях. Коли фреони підіймаються в повітря, в атмосферних умовах відбувається відщеплення хлору, який перетворює озон на кисень.

Згодом у науковій спільноті почала набирати обертів альтернативна точка зору. Її суть у тому, що не одні лише аерозолі та холодильники руйнують озоновий шар, адже озонові діри не перестали з’являтися після підписання протоколу та зменшення виробництва цих шкідливих речовин. Тож дедалі більше вчених почали погоджуватися з тезою, що озонові діри – це справа не тільки людських рук, а й природне явище. Хлорний цикл відповідальний тільки за 15-25% втрат озону в стратосфері, і він зовсім не впливає на утворення озонових дір у полярному колі.

Це природне явище, властиве атмосфері Землі, пов’язане з випаровуванням водяної пари з поверхні і з вітрами. Найбільша озонова діра зафіксована над центральною Австралією, якраз над пустелею, де зовсім немає людей і тим паче холодильників з кондиціонерами.

Особливості клімату, випаровування води з поверхні та антропогенні забруднення атмосфери – саме це, а не робота холодильників, найбільше впливають на руйнування озонового шару.

Термін «озонова діра» з точки зору геофізика є не зовсім коректним. Це явище правильніше називати сезонною варіацією озону в атмосфері. Адже «діра» у цьому разі є лише меншою локальною концентрацією, а ніяк не фізичною прогалиною в стратосфері.

У 1995 році Паулю Крутцену, Маріо Моліні та Роланду Шервуду була присвоєна Нобелівська премія з хімії, зокрема за дослідження процесу створення та руйнування озонового шару Землі.