Поети – це зорі. Їхня доля – бути Зорею…
Вони світять нам довгої холодної ночі. Вони заповнюють морок своїм яскравим сяйвом, щоби ми не втратили своєї стежини. Стежини, що веде нас додому, до нашого храму, до нашого серця…
Він народився 23 січня 1949 року в селі Березини на Рівненщині в сім’ї колгоспників. Сільська мазанка. Одна велика кімната на всіх. У кімнаті було багато книжок і величезна фонотека. А ще була «Картинна галерея» з репродукцій-вирізок із журналу «Огоньок»: і всі свої знання Гриць черпав тоді звідси, адже не був ні в «Ермітажі», ні в «Ель Прадо», ні в «Луврі». Незважаючи на «залізну завісу», знав чимало про модерні течії в європейській та світовій літературі, музиці та культурі загалом. Найдужче він любив трьох – Павла Тичину, Федеріко Ґарсіа Лорку та Гійома Аполлінера… Уже з раннього дитинства допомагав батькам і був нероздільний із книжкою, зачитувався сам і прочитане вмів геніально переповідати друзям…
Вісімнадцятирічним юнаком він пише поему «Вертеп» – своєрідну маніфестацію-вирок сучасній цивілізації, що іронічним викликом прозвучала в задушливих сімдесятих.
З цією поемою, а ще з кількома десятками віршів, він – натхненний, задерикуватий і цілком свідомий свого таланту – приїздить до Львова і стає безсумнівним лідером львівської мистецької молоді. Та у Львові, де Грицько знайшов визнання, друзів і кохання, він назавжди залишився нетутешнім…
Він не рвався у політику, у нього була мрія створити літературний журнал, отримати Нобелівську премію за свою поезію, і подорожувати світом, і пишатися своєю країною.
Чубай пішов. У 33 роки. Його дорога полинула до Неба. Сьогодні, за майже 40 років після смерті Чубая, його поезія знову стає актуальною. Як стиснута пружина, розпрямляється і підштовхує нас до розуміння суті речей. Його поезія схожа на сповідь перед тихою, плинною водою, перед покрученим старезним дубом, перед лісом трави… Читаєш вірші, і попри полинну гіркоту, відчуваєш, сповнюєшся тихим спокійним сяйвом… Він пішов, та його вірші засвічують новий світ для нових поколінь юних і задерикуватих шукачів Прадавнього Саду...
В річницю з дня народження поета 23 січня 2021 року на телеканалі «Еспресо» о 21.00 дивімося першу частину документальної драми «Чубай. Говорити знову». Прем’єра повної версії фільму відбудеться після локдауну. Ініціатором створення проєкту стала донька Грицька Чубая – Соломія Чубай. Але історія про те, чому режисер Михайло Крупієвський захопився ідеєю знімати фільм про Грицька Чубая, почалася зі знайомства з Тарасом Чубаєм – композитором, лідером гурту «Плач Єремії», який своєю творчістю популяризує яскраву поезію батька…
Знаймо, бо ми того варті!
Читаймо, бо ми того варті!